Лео Нур - Операція Олімпік , Лео Нур

Панове - говорив офіцер - Для операції було зібрано сорок два авіаносці, двадцять чотири лінкори, і чотири сотні міноносців. Найбільша в історії ескадра переправить чотирнадцять дивізій. Такого натиску ніхто не витримає…

 Майкл Стренк, сержант , командир розвідувальної групи , слухав ще одного штабного демагога в пів вуха. Йому доводилося докладати чи малих зусиль , аби приховати огиду. 

“ Звичайно - думав сержант - тобі легко казати. Тиловий щур , з човна на прострілюваний берег ,не стрибатиме.”

 Після того , як офіцер завершив свою терраду , перейшли до суті. Місце десантування - острів Кюсю. Час - перше листопада. Загонові сержанта Стренка дістався пляж, під кодовою назвою Кадилак

Світанок над Тихим океаном, і обрій усіяний силуетами кораблів. Це не просто флот, це армада, яка несе на собі тисячі американських солдатів, готових до найстрашнішого випробування у їхньому житті – вторгнення до Японії. Війна наближається до кінця, але Японія, незважаючи на всі поразки, не збирається здаватися.

Солдати, що висаджуються на японський берег, знали, що на них чекає. Вони знали про фанатизм японських солдатів, про камікадзе, про громадянське населення, готове боротися до останнього. Кожен крок по піску міг стати останнім.

Хаос: гуркіт гармат, вибухи, крики поранених, запах пороху та крові. Американські солдати, що промокли від морської води та поту, пробиваються крізь укріплення, зустрічаючи запеклий опір. Кожен будинок, кожен бункер, кожна печера перетворені на фортецю.

Це була одна з кровопролитних операцій в історії. Втрати по обидва боки могли обчислюватися мільйонами. Американські генерали розуміли, що вторгнення до Японії – це ціна, яку доведеться заплатити за беззастережну капітуляцію.

Солдати, які висадилися на Кюсю, були лише авангардом. За ними йшли тисячі й тисячі, що виплескували на берег десантними катерами, наче виверження вулкана. Вони несли із собою не тільки зброю, а й надію – надію на швидкий кінець війни, надію повернутись додому. Але в багатьох в очах читалася і приреченість. Вони знали, що ця надія може бути примарною.

Перші години був пеклом. Японці, що закопалися в землю, зустрічали їх шквальним вогнем. Кулемети косили наступаючих, міномети обрушували на них град уламків, снайпери вицілювали офіцерів та кулеметників.

 Але американці, загартовані у боях на Тихому океані, не відступали. Вони просувалися вперед, метр за метром, використовуючи вогневу міць своєї артилерії та авіації, щоб придушити опір

За пляжами починалися рисові поля, перетворені на лабіринт траншей та бункерів. Кожен клаптик землі був пристріляний, кожен камінь міг приховувати смертельну небезпеку. Японські солдати, фанатично віддані своєму імператору, билися до останнього патрона, до останнього подиху. Вони кидалися з гранатами під танки, влаштовували засідки в руїнах будинків, нападали із підземних тунелів.

Американці відповідали жорстокістю на жорстокість. Вони використовували вогнемети, щоб випалювати бункери, викликали авіацію для знищення укріплень, не щадили нікого, хто чинив опір. Війна перетворилася на криваву м'ясорубку, в якій стиралися кордони між солдатами та мирними жителями.

У міру просування вглиб острова, опір японців ставав все більш жорстоким. У бій вступали загони ополченців, які з старих, жінок та дітей, озброєних бамбуковими списами і саморобними гранатами. Вони кидалися в атаку з криками "Банзай!", вони готові померти за свою батьківщину

Американські солдати, які звикли до війни з професійною армією, були вражені цим фанатизмом. Вони не розуміли, як можна боротися до останнього, як можна жертвувати собою заради імператора. Але вони продовжували наступати, виконуючи свій обов'язок, вбиваючи та вмираючи.Американські солдати, які звикли до війни з професійною армією, були вражені цим фанатизмом. Вони не розуміли, як можна боротися до останнього, як можна жертвувати собою заради імператора. Але вони продовжували наступати, виконуючи свій обов'язок, вбиваючи та вмираючи.

Операція затягувалася. Втрати зростали з кожним днем. Американські генерали розуміли, що захоплення Кюсю – це лише перший крок, і що наступ на Хонсю буде ще кровопролитнішим. Вони почали сумніватися, що перемога коштує тієї ціни, яку доведеться заплатити.

У небі над Японією продовжували літати бомбардувальники, скидаючи на міста та села тонни смертоносного вантажу. Але японці не здавалися. Вони продовжували битися, вірячи в те, що їхня країна непереможна.

Кінець