Роман Близнюків - Гріховні справи робляться чужими руками, Роман Близнюків

Стояли на вершині пагорба два герої обраних із нашого світу в цей. Бо якщо сам себе героєм не назвеш, ніхто не назве. І дивилися вони в далечінь примруженим поглядом. Тому що видимість була не дуже, туман як-ні-як. І думали, куди ж їм бо піти далі, адже не було іншої мети у героїв, окрім як йти за покликом шлунка та порожнього гаманця. А ще заблукали трішечки наші герої бідолашні у світі дивному, магічному. Не дивлячись на те, що був з ними провідник місцевий, юнак молодий, маг найсильніший (десь у далекому майбутньому). Ось тільки не виніс він нелегкої подорожі, тілом молодим, ненавченим, притомився та й заснув під кущем розлогим. Воно і правильно, уві сні голоду не відчувається. І був у того мага дядечко рідний, володар слова поганого. Чаклуном був.

Вирішив він, що не з доброї волі слідкує племінник за окаянними іномирцями. Змусили вони його договір укласти, свободу-волю обмежити. То в птицю перетвориться чорну, як-то ніч безмісячна, то в звіра якого притконогого. Так і слідував за мандрівниками, підслуховуючи і підглядаючи. Не міг він прямо нашкодити, все руками чужими, та словом поганим, розумом отуманеним. Підслухав він якось, що до болю полюбляє дівчина та, драконів лускатих, просто до тремтіння полюбляє, хоч і не бачила ящерів у житті колишньому. Подивитись забажалось їй на ящірок живих.

Задумав дядечко підлість вчинити. А що як згине вона від зубів драконів, то чари з племінника й спадуть. Як задумано, так і зроблено. Наслав на дівчину бажання непереборне, подивитися на тепличник драконів, що недалеко перебував. А потім навіювання, що розбити слід усі яйця драконові. Тут і прийде за нею смерть матінка, бо піклуються дуже лускаті про покоління нове, і не пробачать осквернителя яєць, на які самка п'ятдесят років чекає. А там вирушить братик їй на допомогу і теж згине в полум'ї вогненному.

– Щось спожити захотілося, – мовила все ще дівчина двадцяти років зроду. Бо не гулящою була у своєму світі, а в цьому й поготів. – Піду до драконів я.

– Іди, моя сестро, – погодився брат бідолашний, не підозрюючи про напасть майбутню. І відпустив він сестрицю в розплідник драконів. Бо сам був до драконів холодний.

Не став стежити далі за долею дівочою дядечко мага молодого, кволого. Бо не сумнівався він у силі свого навіювання. Превелика була його сила, ніхто не зміг би зняти закляття. Пролунав через годину очікування ревіння драконяче, горем наповнене. Повеселішав дядечко, задумка вдалася. І полетів. А дарма.

Повернулася дівчина, цілою і неушкодженою, тільки полум'яніла, як ясно сонечко. Довелося побачити їй небачену картину і зробити вчинок гріховний. Тремтіли руки, тремтів голос, сльози застилали очі. Не такою вона бачила в мріях своїх першу зустріч із казковим драконом.

– Розбила я яйця драконові, – зізналася вона.

– То як? Ти ж від них в захоплені.

– Не втямки мені, захотілося і все тут. Вбачила я там яйця величезні, дивовижні, яскраві, прямо чудасія, та ще й з живими очима всередині. І не втрималась, щоб потримати тендітну ношу, та ледь не розбила, як раптом… заходить у теплицю дракон величезний, головою стелю підпираючи. Сховати довелося своє тіло. А далі... хіба винна я, що він без одягу, загородив прохід до відступу? Визирнула, а перед очима ці висять... два оберемки, то ж мені дуже закортілося їх розбити.

Кінець