Алюшина Полина - Нісинітниці , Алюшина Полина

Мабуть кожному з нас хоч раз снилися чудернацькі сни, справжні нісенітниці у які важко повірити. Ми поглиблювалася у ті далекі світи, але прокинувшись, забували про їх чарівність. Цей твір розповість про три чудернацькі світи, у яких все звичне нам, перевернуто з голови до дригу.

Нісенітниці

Ванільний єдиноріг блукає темним лісом

Йшли два мисливці темним лісом. Під ногами цукор скріпить, ялинки та карамельні сосни під вагою цукрової пудри аж до землі схиляються. Зефірні зайці по норах сидять,і лише шоколадний сокіл небом літає - здобич вистежує. Йдуть вони, одягнені в теплі дублети і чоботи з пастили, за спиною карамельні рушниці в біло-червону смужку виблискують, а поряд желатиновий пес біжить, посипаний кокосовою стружкою, як плямами. 
- От би Карамельного оленя зловити! Його на всю зиму вистачило б! - Вигукнув молодий чоловік, весело крокуючи стежкою. То він собаку почухає, то на всі боки подивиться.
 - Та, де ж ти тут бачив таких? Вони - то здорові, горді і роги втричі більше за нас! Надто тепло їм тут - цукрова посипка ледве цього року до щиколоток дістає. У горах, піди, сидять, по скелях скачуть і шоколадні кірки збивають з вершин. - Бурчав літній мисливець, схиляючись, як стара верба, до землі. Брови широкі, пишні і біла борода до самих грудей звисає.
 - Ну, тоді хоча б кабана Топленого молока. Товстенького, пухкого, якраз до Новорічного столу! - Міркував його супутник і зубами клац - клац. І пес йому у відповідь клац - клац. 
- Та, він же спритний, як чорт! Як би самим йому новорічною вечерею не стати! - Вигукнув старець і смикнув бровами так, що з них посипка посипалася.
 - Хоч качок тоді з Желатинового озера! Татусю, що ж ви все полювання псуєте! Свято на носі, а ви як на їжака наступили! – Обурився молодший, подивився на свого су путника спідлоба.
- Що - що, а даремно ми на північ до гір пішли. Кажуть, тут Його бачили. Слідом йшов за торговцями, що ваніллю торгують, щоб їх! Знають же, що на такі ласощі всяка нечисть збирається!
 - Ну, чому одразу нечисть? Єдинороги, хіба, монстри з цукерковими зубами та міцними карамельними кігтями? – Здивувався молодший і тихо засміявся.
 - Смійся - смійся. Ти нічого не знаєш, а я на своєму віку багато чого побачив. Не до добра нам з ним стикатися…
Тут несподівано пес гавкати почав, весь пухирцями вкрився, надувся - мабуть, почув щось. Молодий мисливець вихопив рушницю і зарядив її мармеладною кулею - от і почалося полювання. Ідуть мисливці, попереду пес носом смикає, і тут як відскочить назад до господарів і ну ховатися між ноги, хвіст притискати. Перезирнулися мисливці, ще тихше пішли. Один, два, три кроки – сховалися за кущами. Видивляються, а попереду нікого. 
 - Тьху ти, псина безмозка! Чого ж лякаєш так! - Сплюнув невдоволено старий, ударивши кулаком по цукровій посипці. 
 Тільки він ударив по ній рукою, як здригнеться земля, як підкине трійцю вгору на цілий лікоть - так і притихли всі. Раз - і знову земля тремтить і стрибає, як пастила спекотного літа. Ялинки та сосни затремтіли, заблищали, зарипіли своїми гілками і розступилися перед великим копитом. Потягнулися очі мисливців високо - високо в небо, від товстого й міцного цукеркового копита та по ванільній нозі прямо до потужної кінської голови, з якої ріг стирчить. Ванільний єдиноріг йде. Гривою карамельною трясе, копитами цокає і тінню своєю пів лісу закриває. А сам весь різнобарвний, яскравий, а запах від нього, як від булочок з корицею, що тільки приготувалися. Ну, ні погляду, ні носа відірвати! Іде велетень, обережно ступає, під ноги дивиться і пирхає від холодного повітря. Пара з ніздрів валить і м'якою цукровою ватою на землю падає. 
 - Ось тобі й милий єдиноріг, синку. - Захихотів нарешті старець, уже витираючи сльози. А молодший на створіння дивиться і щелепу повернути на місце не може.

Трактор косить огірки під фіолетовим сонцем

Бувало, у нас на селі так, що восени огірки доводилося косити. Вилізуть ці бур'яни прокляті - не дають бекону проростати! А воно ж як, ти їх косиш - насіння з них висипається і як давай бігти на всі боки і в землю закопуватися! Такі маленькі, такі слизькі. Скільки колін стер, поки ловив їх, бігав! Всім селом збиралися на їхній лов - одному їх усіх зловити просто неможливо. 
 А кавуни, то якийсь жах! Здорове коріння, товсте, ні косою, ні сокирою не зрубаєш. Саму - то ягоду легко зламати, та вона ж кусається! Уявіть, прямуєте ви на поле, а там кавун сидить, здоровий такий, як бочка. З боку подивишся - наче не живий, засох. Тільки крок до нього - як чіпне за ніс, як проковтне! Одна користь від цього бур'яну – мишей їсть, до насіння нікого не підпускає. Ось і думай: викорчовувати - то миші наповзуть, почнуть бекон і грудку клювати, дзьоби - то в них гострі, а залишиш – ні полити, ні добрива підсипати. Загризе ж! 
Про кукурудзу взагалі мовчу! Висока, тонка і, начебто цього мало, стрибати вміє. На тракторі, бува, виїдеш її зрізати, та тільки до неї під'їдеш, а вона -стриб під три метри вгору - і вже позаду трактора стоїть собі, ніби тут і росла.
А помідорів і цибулі скільки вилізло в нас на полях тоді, Боже мій! Цибуля, як на мене, найжахливіша рослина. Ти його викорчовуєш, а він у землі глибоко сидить, не піддається. Тягнеш його, тягнеш, а він назад у землю заривається! Та ще тягнути треба обережно. Якщо хвіст відірвеш, він одразу на шматочки розвалюється і починає плакати. Він сидить реве, і ти разом із ним від його сліз. Очі набухають, червоніють, наче покусаний чорно-жовтими окунями ходиш. 
Помідори – лиходії гниють за лічені дні, а сік - то в них - та сама кислота! Плавить кістки, плоть. Стільки біфштексів через них втратили! А реберця, свинячого сала – усе поплавили!
Але не лише овочі заважали землеробством займатися, а й сонце! Пече, сяє фіолетовим світлом, все ультрафіолетом обпалює. Вдень на вулицю не вийдеш. Сидиш і спостерігаєш з віконця, як твій урожай запікається, і слини ковтаєш від запаху. Зате під кінець літа витягаєш із землі м'ясо, а воно вже дозріло, скоринкою вкрилося. Яке
 запеклося, яке засмажилося. М-м-м! Смакота!

Іванко в пошуках чарівної червоної ялинки

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍