НМ - Книги згорілої ніжності, НМ

Навчальний рік у янголів і демонів починається так само, як і в людей — із вересневого ранку, наповненого легкою прохолодою та трепетним очікуванням. Але є одна важлива відмінність: час у їхньому світі тече інакше. Поки на Землі минає цілий рік, у них ледве проходять два місяці. Усе здається повільним, ніби хтось навмисно уповільнив хід годинника, даючи змогу відчути кожну мить.

Одним із довгих коридорів академії, збудованої з блискучого білого мармуру та скла, з м’яким шелестом крил йшла Рафаель. Її кроки луною відбивалися в тиші, порушеній лише далекими голосами та рідкісними звуками відчинених дверей. Вона тримала в руках книжки, акуратно притискаючи їх до грудей, і подумки повторювала, що сьогодні перший день — усе обов’язково буде добре.

Але щойно вона звернула за ріг, як у неї врізалася темна тінь — зіткнення було несподіваним і доволі болючим. Книжки випали з рук, розлетілися по підлозі, а Рафаель ледь не втратила рівновагу.

— Дивись, куди преш, — кинув холодний, насмішкуватий голос.

Перед нею стояв Люцифер — високий, з крижаним поглядом і посмішкою на вустах. Його чорні крила на мить розкрилися, ніби підкреслюючи перевагу, а потім він так само швидко зник за поворотом, не обернувшись.

Рафаель мовчки піднялася. Серце неприємно стиснулося, але вона намагалася не піддаватися емоціям. Зібравши книжки, вона глибоко вдихнула і рушила далі коридором, не дозволяючи собі здригнутися. Попереду на неї чекав перший урок, і в кабінеті вже, мабуть, чекала подруга Ангеліна — світловолоса, як ранкове сонце, з доброю усмішкою й крилами, що пахнуть медом. Поруч із нею, швидше за все, був і Агрус — її давній друг, янгол із бешкетним поглядом і незвичайним почуттям гумору.

Сьогодні починається новий розділ. І Рафаель була готова до всього.

Рафаель пройшла до свого місця, обережно поклала книжки на парту й сіла, намагаючись не видати хвилювання. Її погляд одразу знайшов Ангеліну — та вже сиділа, схилившись над зошитом, і, помітивши Рафаель, підвела очі.

— Привіт, — м’яко сказала вона, її голос звучав, мов шелест листя на вранішньому вітрі.
Дівчина ніжно усміхнулася, і в ту мить усі тривоги Рафаель, викликані зустріччю з Люцифером, ніби розвіялись.

— Як ти? — запитала Ангеліна трохи тихіше, нахилившись ближче. — Ти виглядаєш… трохи стривоженою.

Рафаель вагалась лише мить, перш ніж видихнути:

— Зіткнулася в коридорі… з Люцифером.

Очі Ангеліни на мить потемніли, але усмішка не зникла.

— Не дозволяй йому зіпсувати тобі день. Він живиться чужими страхами.

Рафаель кивнула, слабко усміхнувшись у відповідь. З цими словами її подруга розправила крила, наповнюючи повітря навколо медовим ароматом і спокоєм. Попереду був цілий день. І він тільки починався.