teyaElwyn - Терра, teyaElwyn

Оповідання "Терра" основане на реальних подіях розповідає про життя безпритульної собаки, яка з дитинства зіткнулася з жорстокістю і байдужістю людського світу. Через спогади головної героїні ми проходимо складний шлях її виживання — від щасливих днів у родині до втрати близьких, голоду, небезпек і болю на вулицях. Кожен розділ — це новий виклик, де Терра бореться за своє життя, намагається знайти тепло і любов, але знову й знову стикається з людською жорстокістю. Історія Терри — це зворушлива, емоційна подорож, що змушує задуматися про долю беззахисних істот та людську відповідальність за тих, хто не може постояти за себе.

Терра

Розділ 1. Початок

Я все пам’ятаю. Нас було восьмеро. Щаслива собача родина, загублена серед високих трав та кущів. Ми народилися під бетонною плитою, що приховала нас від зовнішнього світу та людського зла. 

Я була тоді ще зовсім маленькою і з цікавістю досліджувала все довкола. Кожний ранок починався з нашого веселого гавкоту. Мої сестри та брати кликали мене на прогулянку і я, радісно махаючи хвостиком, тягнулась до них в очікуванні нових пригод.  Ми разом досліджували чудернацькі вигнуті гілки, пролазили між ними, мов крізь тунелі, нюхали аромат квітів та зелені. 

Одного разу, під час гри, ми натрапили на стару, забуту іграшку – м’якого ведмедика, що втратив більшу частину свого хутра. Але для нас це була справжня знахідка! Ми полювали на нього, тягнучи його по траві, влаштувавши справжнє змагання. У той момент я зрозуміла, що разом ми можемо зробити будь-який день особливим.

Та  все змінилось. Чорна людська постать стала перед нами і схопила нас у мішок один за одним. Ми борсалися, намагаючись втекти, але марно. Темрява охопила все довкола, і я відчула, як моє серце шалено калатає. Здавалося, весь наш світ зник.

У мішку було темно й сиро, пахло старими ганчірками. Ми не знали, що чекає попереду, і наші крики на допомогу були марними. Мами не було поруч, а єдиний звук, що лунав навколо — перелякані зойки. Раптом, я відчула, як холодна вода почала заповнювати мішок. Мене заполонила паніка. Лапи  судомно гребли в усі сторони. Повітря ставало все менше і менше.

Я стала борсатись і гризти те лахміття зубами, віддала всі свої сили, і мені вдалось. Виринула і ковтнула свіже повітря, побачила, як вдалині майорить край землі. Допливла. Мокра, холодна та перелякана.  

Я все пам’ятаю. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍