Тетяна Гуркало - Снігові кішки, Тетяна Гуркало

— Сніг, — сказав Олег, не без зусиль відчинивши двері під'їзду. — Схоже, ми примудрилися проспати снігопад.

Думки крутилися повільно і головною з них була — що о шостій ранку, напередодні свята, прокидаються лише ті нещасні, які змушені йти на роботу. А нормальні люди сплять. На це, крім думок, натякала й відсутність людських слідів біля під'їзду.

Хлопець зіщулився, підняв комір і, змирившись з долею першопрохідця, вирушив у магазин: дуже хотілося курити. При найближчому розгляді виявилося, що снігу небагато. Просто вітер намів з нього кучугур в одних місцях, залишивши оголеними блискучий від льоду асфальт, бліду траву та чорні грудки землі в інших. Довелося зупинитися, підколупати на підошвах черевиків залізця з шипами, перевернувши їх вістрями назовні, і далі вже сміливо крокувати як по снігу, так і по льоду, гріючи в кишенях замерзлі пальці.

Маленький магазин порадував сонною продавщицею, яка зосереджено тицяла пальцем у екран мобільника, та передноворічною знижкою на пиво невідомої Олегу марки. Знизавши плечима і згадавши долю, хлопець пішов дивитися, що воно таке.

На стелажах і підлозі цього пива не виявилося, чи встигли розібрати, чи партія була настільки маленькою, що вся влізла в холодильник. Довелося пошукати ще й там. І знайшов. Стрункі ряди пузатих пивних бляшанок займали половину полиць. Веселий дядечко, з келихом у руці, підморгував з етикетки.

— Хм, — глибокодумно промовив хлопець і вирішив ризикнути.

Пива, як відомо, багато не буває. Особливо, якщо прийдуть Стаська та Наташа, які міцних та солодких напоїв не визнають. Та й деякі особистості, котрі захопилися святкуванням успішного складання іспиту, від охолодженого пива зранку не відмовляться. А ще заочники, дорослі та розумні люди. Начебто.

Копирсався серед жестянок Олег довго, не менше п'яти хвилин, якщо вірити внутрішнім відчуттям, наприкінці яких переконався, що все пиво без винятку тепле. Воно б, напевно, було прохолодніше, якби просто стояло на підлозі, зима ж. Мабуть, десь на дверцятах оселився демон Максвелла, який не пускає в холодильник холодні молекули і виганяє звідти ті, що випадково завелися. Віничком вимітає. Із соснових гілочок, які розвішані по всьому магазину.

— Брати чи не брати? — спитав сам себе хлопець. — Холодильник вдома під зав'язку забитий, а на балконі швидко не охолоне. Може, поки я дійду, воно ще й замерзнути встигне? Цікаво, з якою швидкістю треба йти для цього? До будинку метрів триста начебто.

Зрештою, пиво він взяв. Розрахувався з продавщицею і пішов додому. Повільно та урочисто. Надворі, схоже, потепліло. Може, просто вітер затих, чи хлопцю так здавалося, бо він остаточно прокинувся. Морозець бадьорив, сніг загадково білів, і Олег придумав, що робити з пивом. Прикопавши пакет у наметеному біля під'їзду кучугурі, він закурив і почав розмірковувати. Про різну дурню. Спочатку про прочитану книгу, потім про заготовлені подарунки та немитий посуд. Стояти на одному місці було холодно, тож хлопець ходив, футболячи сніг та протоптуючи стежки, як у дитинстві.

— Мнюв, — тоненько пропищало зовсім поряд.

Олег завмер і прислухався.

— Здалося, — вирішив за кілька секунд.

— Івів, — не погодилися з ним.

Довелося придивитися. А потім брести крізь ще неходжені кучугуру, бо здалося, ніби біля напівзаметеної лавки щось ворушиться.

— Кошенята, — сказав хлопець, витягнувши зі снігу чорний пакет, розв'язавши нещільно стягнуті ручки і зазирнувши всередину.

Четверо білих кошенят і старий жіночий светр. Одне кошеня, мовчки, роззявляло рота, мабуть звук у нього вже закінчився, інші збилися в тремтячий клубочок і намагалися сховатися один під одного.

— Ось сволота, — задумливо висловився Олег, розуміючи, що настрій йому добряче зіпсували.

Ні, він не був таким уже котячим захисником, розумів людей, які топлять нагуляний кішкою виводок одразу після народження. Але так, засунути в пакет і кинути на морозі? Щоб кричали та повільно вмирали? Це потрібно тварин дуже не любити. Або бути боягузом, який заспокоює себе тим, що якщо доля, то хтось підбере, а в колишнього господаря руки чисті.

— Зараза ... Ось тобі й новорічний подарунок. Може, комусь із дівчат потрібні?

В останньому Олег дуже сумнівався, але кошенят забрав. Не кидати ж їх. А там протягом якогось часу нові господарі обов'язково знайдуться.

***

— Це що? — спитав Влад, нависнувши над коробкою, в яку Олег засунув кошенят і відданий на добру справу старий махровий халат Олени. Взагалі добре якщо сестра, що вийшла заміж, живе по сусідству: у неї і поїсти зрідка можна і потрібні речі завжди знаходяться.

— Кішки, — сказав Мишко, із задоволенням відпиваючи пиво нікому не відомої марки.

— Ага, снігові, — заіржав Влад.

— Дві кішки та два коти, — уточнила Оксана, попутно показавши Мишкові кулак. Натякнула чоловікові, що пити пиво натще шкідливо. — Це Кен, — представила вона кошеня зі світло-сірим хвостом. — Це Барбі, вона красуня і часто вмивається. А ще мурчить. Я її собі заберу, ми якраз у бабусину квартиру переселяємося, — вказала на кішечку з темними цятками біля носа. — Ось ця — Мерисьюшка, її так Тамара обізвала, за звичку шипіти й величезні очі. І пообіцяла її тітці сплавити, там якраз кішка дуже стара, п'ятнадцять років. Думаю, тітка їй дасть більш пристойне прізвисько, — біла Мерисьюшка підтвердила свій бойовий характер, спробувавши зловити лапкою простягнутий до неї палець. — А ось цей хлопець, мабуть, Марті Сью. Він сміливий і кричав до останнього, доки Олег їх не знайшов. Загалом усіх врятував. А ще він найменший, — таке ж повністю біле, як сестра, кошеня позіхнуло і завмерло статуеткою. — Втомився, мабуть, — сказала Оксана.

Олег підійшов і теж заглянув у коробку. Нічого там не змінилося. Кошенята розбрелися по кутках і дивилися на людей блакитними очима. Боротися вони, мабуть, не любили, їсти більше не хотіли. Загалом, напрочуд пристойні малюки. Пам'ятається, у сусідки жили кошенята на балконі, шість штук, то вони кричали і вдень, і вночі, то хором, то окремо.