Стружик Лев - Лист тобі пишу я від душі, Стружик Лев

Лист тобі пишу я від душі,
Слова плету з проміння й самоти.
Скажу тобі, як дихає мій світ,
Де кожен крок для тебе в серці жить.

Сьогодні ранок змило в небеса,
І сонце криє дах мого двора.
Кущі, мов вартові, пильнують тінь,
І тихо вітер шепче: "Ти - мій синь".

На вулиці сьогодні все як є:
Хтось сміється, хтось будує мрії.
Я йду поволі, вдихаючи простір,
Де пахнуть квіти і хрумтять каміння.

А вдома — тиша, але вона жива.
Стіни гріють, як руки дбайливі.
У чашці чай парує й розповіда,
Що спогади про тебе ще міцні.

А місто, знаєш, зараз у бутті:
Фонтани шепчуть, вулиці палають.
У скверах юрми, сміх луною б’є,
А я у кожній тіні тебе знаю.

Дерева дихають — і листя мить,
Вже падає, мов зірка у долоні.
Усі дороги, ніби зводять міст,
Що веде до тебе, де сонце в полі.

Сьогодні голуби кружляють знов,
І б’ють крильми, немов у ритм мій серцю.
І думка кожна — ніжна, як любов,
Що обіймає нас у кожнім місці.

Чи чути тобі шепіт цих зірок,
Що впали на асфальт у ночі сутінь?
Вони мені шепочуть, що наш крок —
Це віра в те, що ми ще раз відчуєм.

Листи не можуть слів усіх зберіть,
Але я знаю: ти мене відчуєш.
Це місто, дім, і кожен рідний мить —
Мій світ живе тобою, і без краю.

А небо нині, мов безмежний лист,
Де хмари пишуть щось про тебе знову.
Мов мій привіт, далекий тихий свист,
Що шле тобі осінню теплу мову.

Я уявляю, як вікно твоє
Торкнеться сонця ніжними руками.
Ти дивишся у нього, й там стає
Тепліше навіть хмарам і гіллям.

Усе навколо — це мов дім для нас,
Хоч ти далеко, та тебе я чую.
У шелесті вітрів, у блиску прикрас,
У всьому бачу образ твій — малюю.

І як же хочеться розповісти все:
Що я тримаю в серці, мов молитву.
Що віра в тебе кожен крок несе,
Як світло лампи у холодну зливу.

А в парках нині золото й вогонь,
Дерева шепчуть про любов казкову.
Їх вітер розгортає, мов вогонь,
І, ніби знає, що я мрію знову.

Тут люди квапляться, мов час летить,
А я спиняюсь, просто в шум вдивляюсь.
Цей час, цей світ — вони мене звели
До тебе. І я знову усміхаюсь.

Ти знаєш, навіть зірка, що згори
Сьогодні впала, знов мені сказала:
"Він чує твій листок серед пори,
І ваші душі — мов любов єдина стала".

Вже вечір, знаєш, він, мов музика,
І грає тонко на струні душевній.
Я зірку бачу — й плаче свічка:
"Сумує серце, але вірить впевнено".

Скажи, ти чуєш, як шумить дощем
Цей вечір тихий у моєму місті?
Як кожен крапель звук, мов наш едем,
Де ми удвох, де завжди тільки двісті.

Свіча горить, а дим танцює вгору,
І в ньому образ твій ясніє знову.
В очах вогонь, у серці — вічне море,
Що шле тобі безмежну цю промову.

А вдома тиша… Тільки маятник,
Мов серце, б’ється, ритмами чарує.
Я пишу знов тобі, листок маленький,
Що, може, вітер до тебе здмухує.

Мій чай охолов, а ніч вже за вікном,
Й ховає місто в плед своєї тиші.
Та знаю я, що навіть крізь цей сон
Мій голос ти у мріях своїх чуєш.

Ти для мене — і небо, і земля,
І навіть дощ, що шепче на калюжі.
Тобою дихає увесь цей день життя,
Хоч і здається він, бува, байдужим.

Зірки, мов спогади, пливуть вгорі,
І кожна наче світло наших мрій.
Я простягну до тебе у вітрі
Рукою крихту цього неба синь.

Тебе я бачу в кожнім тихім сні,
Тебе я чую навіть крізь простори.
Лист цей для тебе, наче квітка, мій,
Що проросла крізь всі моїї збори.

А завтра ранок знову скаже: "Ти!"
Й збудить мене, мов обіймає лагідно.
І я чекатиму, як сонця сни,
Твоїх рядків, де ти мені віддав любов назавжди.

Кінець