Roman Havrik - Місія: Врятувати Різдво , Roman Havrik

Софія завжди знала, що вона трохи інакша за інших дітей. Це відчуття переслідувало її стільки, скільки вона себе пам'ятала. Але саме в цей морозний грудневий вечір, за тиждень до Різдва, вона нарешті зрозуміла чому. Все почалося зі звичайної прогулянки засніженими вулицями її маленького містечка. Сніг повільно кружляв у повітрі, вкриваючи все навколо м'якою білою ковдрою. Ліхтарі вже запалили свої теплі вогники, а у вікнах будинків мерехтіли різнокольорові гірлянди. Софія йшла додому з музичної школи, міцно притискаючи до грудей футляр зі скрипкою. Її довге каштанове волосся виглядало з-під в'язаної шапки, а щоки розчервонілися від морозу. Раптом щось незвичайне привернуло її увагу. На перший погляд це була звичайна сніжинка, але вона... сяяла. Не просто відбивала світло ліхтарів, а світилася власним, м'яким блакитним світлом. Софія зупинилася, зачарована цим видовищем. Сніжинка повільно опускалася прямо перед її обличчям, і дівчинка могла розгледіти кожен її промінчик, кожен кристалічний візерунок. "Це неможливо", - прошепотіла вона, простягаючи руку. Сніжинка м'яко приземлилася на її рукавичку і, замість того щоб розтанути, продовжувала сяяти. А потім... вона почула сміх. Тихий, дзвінкий, схожий на звук кришталевих дзвіночків. Софія озирнулася навколо, але вулиця була порожньою.

"Привіт!", - почувся той самий голос, і цього разу Софія змогла визначити його джерело. Прямо перед нею, на гілці найближчого дерева, сиділа крихітна істота, не більша за її долоню. Це була дівчинка з прозорими крильцями, що мерехтіли, як північне сяйво. Її волосся було білим, як свіжий сніг, а одяг здавався зробленим з інею. Софія завмерла, не в змозі повірити своїм очам. Вона кілька разів кліпнула, але маленька істота нікуди не зникла. Навпаки, вона махала їй рукою і посміхалася. "Ти... ти справжня?" - нарешті спромоглася запитати Софія. "Звісно, я справжня!" - відповіла снігова фея (бо це, без сумніву, була саме вона). "Мене звати Сніжинка, і я дуже рада, що ти нарешті можеш мене бачити. Ми спостерігали за тобою вже давно." "Ми?" - перепитала Софія, все ще не впевнена, чи не мариться їй все це. "Так, ми - магічні істоти. Знаєш, нас насправді багато, просто не всі люди можуть нас бачити. Тільки ті, хто має особливий дар."

Софія відчула, як її серце забилося швидше. Це пояснювало так багато речей! Ті дивні тіні, які вона іноді помічала краєм ока, шепіт у порожній кімнаті, відчуття, що за нею спостерігають добрі очі... Все це були вони - магічні істоти. "Але чому я почала бачити тебе тільки зараз?" - запитала вона. Сніжинка злетіла зі своєї гілки і закружляла навколо голови Софії. "Твій дар завжди був з тобою, але він розкривається поступово. І зараз... зараз настав особливий час. Різдво у небезпеці, і нам потрібна твоя допомога." "Різдво у небезпеці? Як таке можливо?" - здивувалась Софія. "Це довга історія", - відповіла Сніжинка, раптом ставши серйознішою. "І не дуже приємна. Санта захворів. Не простою хворобою - його магія слабшає. Без неї не буде Різдва, не буде подарунків, не буде різдвяного дива..."

Софія відчула, як холодок пробіг по її спині, і це не мало нічого спільного з морозною погодою. "Але ж має бути спосіб допомогти!" "Можливо, є. І саме тому я тут. Ми шукаємо тих, хто має особливий дар, хто може бачити нас і допомогти. Ти - одна з таких людей, Софіє." В цей момент десь удалині пролунав дзвін годинника, який сповістив про шосту вечора. Софія здригнулася, згадавши, що бабуся чекає її вдома. "Мені потрібно йти", - сказала вона з жалем. "Але... ми ще побачимось?" Сніжинка посміхнулася. "Обов'язково. Тепер, коли твій дар пробудився, ти будеш бачити набагато більше. Просто будь уважною і довіряй своїм відчуттям. А завтра... завтра я познайомлю тебе з кимось дуже особливим."

Всю дорогу додому Софія була як у тумані. Її думки роїлися навколо того, що тільки-но сталося. Вона бачила фею! Справжню снігову фею! І виявляється, вона має якийсь особливий дар... Від цих думок паморочилося в голові. Коли вона відчинила двері свого будинку, її огорнуло звичне тепло і запах свіжоспечених пряників. Бабуся Марія завжди пекла їх перед Різдвом, наповнюючи дім неповторним ароматом кориці, імбиру та гвоздики. "Софійко, ти вдома?" - почувся бабусин голос з кухні. "Так, бабусю!" - відповіла дівчинка, знімаючи чоботи та куртку. Коли вона зайшла на кухню, то завмерла на порозі. Тепер, коли її очі відкрилися для магічного світу, вона побачила те, чого ніколи не помічала раніше. Навколо бабусі літали крихітні вогники, схожі на світлячків, а її улюблений старий чайник на плиті... він підморгнув їй!

Бабуся обернулася і пильно подивилася на онуку. В її очах промайнуло щось особливе, наче вона все розуміла. "Щось сталося сьогодні, правда?" - запитала вона м'яко. Софія кивнула, не в змозі стримати сльози, що раптом навернулися на очі. Не від страху чи смутку - від переповнюючих її емоцій. "Я... я бачила фею, бабусю. Снігову фею. І... і все навколо тепер інакше. Я бачу речі, яких раніше не помічала. Це нормально?" Бабуся Марія посміхнулася і підійшла до внучки, обіймаючи її. "Більш ніж нормально, моя люба. Я чекала цього дня. Знала, що він настане, але не була впевнена коли." "Ти... ти теж можеш їх бачити?" - запитала Софія, відсторонюючись і дивлячись бабусі в очі. "Могла, коли була молодшою", - відповіла бабуся, сідаючи за стіл і жестом запрошуючи Софію приєднатися. "Цей дар передається в нашій родині. Моя бабуся бачила їх, я бачила, і тепер прийшла твоя черга."

"Але чому ти ніколи не розповідала мені про це?" "Деякі речі не можна просто розповісти, їх потрібно пережити самому", - відповіла бабуся, наливаючи чай у дві чашки. "Якби я розповіла тобі раніше, ти могла б почати сумніватися у своїх відчуттях, намагатися побачити те, що ще не готова була побачити. Дар повинен розкритися природньо." Софія взяла свою чашку і вдихнула аромат м'ятного чаю. "Фея сказала, що Різдво у небезпеці. Що Санта хворий..." Обличчя бабусі стало серйозним. "Так, я відчувала, що щось не так. Магія стає слабшою, це помітно для тих, хто вміє відчувати такі речі." "Але що ми можемо зробити?" "Ми?" - бабуся підняла брову. "Ти вже вирішила допомогти?" "А хіба можна відмовитися? Якщо я можу щось зробити, щоб врятувати Різдво..."