Taisterion - Глибина, Taisterion

Сонце повільно опускалося за обрій, фарбуючи небосхил у жовтогарячі барви. Невеличкий безіменний рибальський човен, керований морськими потоками, відпливав від старої занедбаної пристані. Холодний вітер наганяв хвилі, які з шумом билися об борти, направляючи човен все далі в незвідані морські простори. Нечисленний екіпаж метушився на палубі: троє молодих моряків намагалися розплутати сітки, тоді як старий капітан, курячи папіросу, спокійно дивився в морську далечінь, не звертаючи уваги на своїх підлеглих. Солоний вітер обдував його сивочоле обличчя, немов надаючи нових сил.

Берег поволі віддалявся, а команда юних моряків, що ще кілька хвилин тому плуталася у сітках, вже спускала їх у воду, очікуючи на влов. Коли всі сітки нарешті були опущені, метушня на палубі вщухла, і моряки стали спокійно чекати на здобич. Хвилі лагідно гойдали човен, а м'який вітерець обдував його, наповнюючи легені риболовів свіжим морським повітрям. Проте безтурботна гармонія була недовгою.

Одна з сіток почала смикатися, так, що човен аж схилився в бік. Моряки підскочили та кинулися до сіток, намагаючись витягти їх з води, але їхньої сили не вистачало. Після кількох секунд напруженої боротьби їм, врешті, вдалося вибороти сітки у незнаної морської сили, проте ані риби, ані будь-якої іншої морської живності в них не було. Натомість одна з великих рибальських сіток була розірвана.

Раптом човен здригнувся від глухого удару, який доносився неначе з морських глибин. Удар повторився, за ним пролунав ще один, і ще. Канонада важких підводних ударів не припинялася, човен гойдався з боку в бік.

Один з юних моряків, поволі підвівшись, хитаючись разом із човном, підійшов до краю борта. Вдивляючись у водні глибини, його очі наповнилися жахом, коли він побачив, що саме атакувало човен. Ноги підкосилися, і, нажаханий, моряк впав на палубу, повільно відповзаючи в глибину човна, залишаючи своїх панікуючих товаришів.

Рибалки панікували, метаючись по палубі, тоді як огидні морські потвори продовжували атакувати малий рибальський човен. Вони виринали з темних морських глибин, їхні масивні тіла були вкриті лускою, що блищала у тьмяному світлі вечірнього сонця. Ці химерні створіння були схожі на людей, проте замість ніг у них були могутні риб'ячі хвости, що з шумом били по воді. Їхні перетинчасті руки закінчувалися довгими кігтями, якими вони дряпали борти човна, намагаючись видертися на палубу.

Хижі очі потвор горіли холодним жовтим світлом, у тих очах не було жодного натяку на людяність — лише дика, тваринна лють. Їхні щелепи, заповнені рядами гострих зубів, розтягувалися у хижому оскалі, який було видно коли вони виринали з під води. Море навколо човна наче кипіло від їхніх рухів, і здавалося, що усі незліченні морські простори повстали проти невеличкого рибальського судна.

Кінець