Стівен Кінг - Долорес Клейборн, Стівен Кінг

Коли Віра Донован, одна з найбагатших і найнепривітніших мешканок острова Літл-Тол у штаті Мен, раптово помирає, підозра одразу ж падає на її економку і доглядальницю Долорес Клейборн. Долорес не вперше стикається з такою недовірою. Місцеві пліткарі звинувачують її у вбивстві власного чоловіка багато років тому. Тоді він загадково загинув під час сонячного затемнення. Тож чи не забагато випадкових смертей на одну людину? Долорес Клейборн починає говорити. Це її натхненна, інтимна та болісна сповідь про найтемніші таємниці, приховані в минулому. У які б шторми її не кидало життя, вона завжди була готова захистити того, кого любить. За будь-яку ціну.

Стівен КІНГ

Долорес Клейборн

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2024

ISBN 978-617-15-0688-6 (fb2)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Перекладено за виданням:King S. Dolores Claiborne : A Novel / Stephen King. — New York: Scribner, 2016. — 216 p.

Обережно! Ненормативна лексика!

Дизайнер обкладинки Маріанна Пащук

Кінг С.

К41 Долорес Клейборн : роман / Стівен Кінг ; пер. з англ. В. Куча. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімей­ного Дозвілля», 2024. — 272 с.

ISBN 978-617-15-0511-7

ISBN 978-1-5011-4118-8 (англ.)

Коли Віра Донован, одна з найбагатших і найнепривітніших мешканок острова Літл-Тол у штаті Мен, раптово помирає, підозра одразу ж падає на її економку і доглядальницю Долорес Клейборн. Долорес не вперше стикається з такою недовірою. Місцеві пліткарі звинувачують її у вбивстві власного чоловіка багато років тому. Тоді він загадково загинув під час сонячного затемнення. Тож чи не забагато випадкових смертей на одну людину?

Долорес Клейборн починає говорити. Це її натхненна, інтимна та болісна сповідь про найтемніші таємниці, приховані в минулому. У які б шторми її не кидало життя, вона завжди була готова захистити того, кого любить. За будь-яку ціну.

УДК 821.111(73)

© Stephen King, 1993

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2024

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2024

Моїй матері, Рут Пілзбері Кінг

Чого хоче жінка?

Зиґмунд Фройд

П-О-В-А-Г-А, що вона для мене, зверни увагу.

Арета Франклін

Передмова

У північно-західній частині Мейну — місцевості, відомій як район озер, — навколо мальовничого озера під назвою Дарк-Скор вигинається, наче місяць-молодик, містечко Шарбот. Дарк-Скор — одне з найглибших озер Нової Анг­лії, подекуди завглибшки понад триста футів. Дехто з тутешніх стверджує, що воно бездонне, але зазвичай після кількох кухлів (у Шарботі кількома вважається з пів дюжини).

Якщо на мапі штату з північного заходу на південний схід накреслити пряму лінію, яка починалася б від дрібної картографічної точки, що представляє Шарбот, і тягнулася б через більшу точку, що позначає місто Бенґор, можна було б дійти до найдрібнішої з усіх точок — крихітної зеленої зернини десь в Атлантиці, за шістнадцять миль від Бар-Гарбора. То острів Літл-Тол, з населенням 204 людини за переписом 1990 року, яке зменшилося з абсолютного максимуму — 527 мешканців — у 1960-му.

Ці дві невеличкі спільноти, розташовані за сто сорок миль навпрямки, обрамляють острівні та прибережні деталі найбільшого штату Нової Англії, наче пара неприкметних книготримачів. У них нема анічогісінько спільного. Узагалі сутужно було б знайти мешканця одного з цих містечок, який знав би хоч когось із другого.

Проте влітку 1963 року, останнього літа перед тим, як Америка — і весь світ — назавжди змінилася через кулю одного вбивці, Шарбот і Літл-Тол зв’язало дивовижне небесне явище: останнє повне сонячне затемнення, яке можна було спостерігати в Новій Англії аж до року 2016-го.

І через Шарбот на крайньому заході Мейну, і через Літл-Тол у крайній східній точці штату пролягала смуга повного затемнення. І хоча того спокійного вологого дня мешканці понад половини містечок уздовж цієї смуги не могли побачити те явище через низько навислі хмари, як у Шарботі, так і в Літл-Толі можна було насолодитися ідеальними умовами для перегляду. Для мешканців Шарбота затемнення почалось о 16:29 за північноамериканським східним часом. Для мешканців Літл-Тола — о 16:34. Період повного затемнення, яке пронеслося штатом, протривав майже три хвилини. У Шарботі цілковита темрява панувала із 17:39 по 17:41. Літл-Тол пітьма поглинула з 17:42 до 17:43, фактично на п’ятдесят дев’ять секунд.

Коли ця дивна темрява прокотилася хвилею по штату, загорілися й заповнили денне небо зорі, усілися на нічліг птахи, над димарями бездумно кружляли кажани, а на пасовиськах полягали й поснули корови. Сонце перетворилося на шпарке відьмине кільце[1] в небі, і поки світ у тій латці неприродної чорноти завис і примовк, а цвіркуни засокотали, двоє людей, які ніколи не побачаться, відчули одна одну, обернулися одна до одної, наче квіти, що обертаються за сонячним теплом.

Однією з них була дівчина на ім’я Джессі Мейгут — вона перебувала в Шарботі, на західному кінці штату. Другою була матір трьох на ім’я Долорес Сент-Джордж — вона була на острові Літл-Тол, на східному кінці штату.

Обоє почули посеред дня пугикання сов. Обоє лежали в глибоких долинах жаху, страхітливих містинах, про які, здавалося їм, розповідати не доведеться ніколи. Обоє повва­жали ту темряву цілком доречною та дякували за неї Богові.

Джессі Мейгут вийде за Джералда Берлінґейма, і її істо­рію описано в «Джералдовій грі». Долорес Сент-Джордж поверне собі дівоче прізвище і стане Долорес Клейборн — вона розповідає свою історію на подальших сторінках. Обидві історії — оповіді про жінок на смузі затемнення та про те, як вони виринули з пітьми.

Шо питаєш, Енді Бісет? Чи «розумію я ці права з того, як ти їх мені пояснив»?

Падоньку! От чого деякі хлопи такі дубові?

Нє, та ви не подумайте — уже доста вам галайкати, вже й мене пора троха послухати. Я собі думаю, шо ви мене до самого рання слухати будете, то можете вже зачинати привикати. Само собою, шо я розумію, шо ти мені прочитав! Шо, хіба так виглядає, гейби мені вся олія з голови витекла, відколи виділа тебе у склепі? То лиш-но в понеділок було, якшо ти вже забув, бідолахо. Я ше говорила, шо жінка тобі такої публíки наробить, за то шо черствий хліб купуєш, — не жалій ухналя, бо підкову загубиш, як то старі люди кажуть, — і правду ж говорила, шо, нє?

Я свої права, Енді, розумію прекрасно. Мама моя дурних не ростила. І обов’язки свої я також розумію, дякувати Богові.

Кажеш, всьо, шо я скажу, можуть використати проти мене в суді, так? Ну чисте чудо, їй-бо! А ти, Френку Пру, шо зуби скалиш? Ти, може, теперка і весь такий поліцай-крутелик, але онде недавно бігав в обвислім підгузку і так само шкірився, шо дурний. Дам тобі пораду невелику — як сидиш коло такої старої бабери, як я, то ліпше так зуба­ми не світи. З таким лицем більше подобає йти на рекламу трусів у каталозі «Сірз»[2].

Добре, посміялися, та й доста. Пора вже й до діла. Я вам трьом тьму-тьмущу всього повідаю, як теперка зачну, і тьму-тьмущу з того, певно, таки можна використати проти мене в суді, якби то комусь захтілося, коли вже стілько часу минуло. То чистий анекдот, але люди на острові