Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк 📚 - Українською

Іларіон Павлюк - Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Я бачу, вас цікавить пітьма" автора Іларіон Павлюк. Жанр книги: Фантастика.
Книга «Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк» була написана автором - Іларіон Павлюк. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк" в соціальних мережах: 

Київського кримінального психолога Андрія Гайстера відправляють консультантом у богом забуте селище Буськів Сад. Зимової ночі там зникла маленька дівчинка. А ще там водиться Звір — серійний маніяк, убивств якого тамтешні мешканці воліють не помічати… У цьому проклятому селищі, де все по колу і всі живуть життям, яке ненавидять, розслідування постійно заходить у глухий кут. Андрій вірить, що загублена дівчинка, попри все, жива і він її знайде. Але нікому, крім нього, це не потрібно.
«Я бачу, вас цікавить пітьма» — історія про непробивну людську байдужість і пітьму всередині нас. Про чесність із собою й ціну, яку ми готові заплатити за забуття. Про гріхи, що матеріалізуються, і спокуту, дорожчу за спокій.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 134
Перейти на сторінку:

Ілларіон Павлюк

Я бачу, Вас цікавить пітьма

Життя кожного з нас складається з низки днів, які минають один за одним. Ми бредемо крізь самих себе, зустрічаючи бандитів, привидів, велетнів, старців, юнаків, жінок, удів, побратимів.

Та щоразу зустрічаємо самих себе.

Джеймс Джойс, «Улісс»

Частина 1

Пояс Каїна

Розділ 1

Зупинка

Мікроавтобус зменшив швидкість, з’їхав на освітлене місяцем узбіччя, захрускотів кригою замерзлих калюж і став. Дівчина відразу ж прокинулася й зачудовано завертіла головою.

Обабіч дороги в очікуванні снігу розкинулися замерзлі поля.

— Чого спинилися? — запитала вона.

— Підкинемо декого, — сказав Чоловік у Червоному і кивнув на недоладний бетонний дашок зупинки попереду.

— Ні-ні-ні, ми так не домовлялися! — обурилася дівчина. — Ви з мене повну вартість узяли!

— Та чого ви… Дитину забрати. На той бік.

Він вимкнув фари і заглушив двигун. Запала тиша. У місячному світлі добре було видно зупинку, розмальовану портретами героїв мультфільмів. Переважно диснеївських. Проте зображені вони були так потворно, що вона не всіх і впізнала.

— То ваша дитина?

— Моя? — він зареготав. — Оце так сказали! Ні. Я лише вожу.

— І де ж це вони сядуть?

Дівчина озирнулася, щоб іще раз переконатися: салон мікроавтобуса був вантажний. Є лише оце подвійне пасажирське сидіння, на якому сидить вона.

— Одна дитина, а не «вони», — поправив Чоловік у Червоному. — Посуньтеся трохи.

— Хіба вона їде без батьків?

— Так і є, — сумовито кивнув Чоловік у Червоному. — Побудете мамкою? Недовго.

Вона мугикнула.

— Оце вже спасибі.

— Я думаю, діти — це нагода взнати про себе щось хороше, — прорік Чоловік у Червоному. — Для когось навіть — єдина.

Дівчина скептично закотила очі:

— А ви, бачу, філософ…

Годинник на торпеді показував 23:55. Вона зітхнула і знову втупилася у вікно. Час волікся по-свинському повільно. Дорога була порожнісінька. Ні світла фар вдалині, ні будівель.

— Як ви сказали вас звуть? — запитав раптом Чоловік у Червоному.

Вона вже було відкрила рота, але чомусь затнулася. Наче не була впевнена.

— Мене?

— Ну а кого ж! Із голови вилетіло… — Чоловік у Червоному поплескав себе по чолу. — Гала! Сам згадав. Гала.

І він усміхнувся їй.

— Гала, — повторила дівчина.

— Так же? — перепитав Чоловік у Червоному.

— Так… — невпевнено кивнула вона. — А його хтось привезе? Малого?

— Її. Це дівчинка. Та не переживайте ви, скоро будете на місці. За мостом уже Буськів Сад.

Гала нетерпляче засовалася. Дістала телефон. Мережі не було, інтернету, ясна річ, теж.

— Онде вона! — несподівано мовив Чоловік у Червоному і кивнув у бік зупинки.

Під бетонним дашком маячіла самотня постать дівчинки рочків шести, в пальтечку і плетеній шапочці.

— Звідкіля вона взялася?! — здивувалася Гала. — Пішки, чи як… Ніч же! Ви так оце і будете сидіти?..

— Та підождіть же! — перебив Чоловік у Червоному.

Аж ось дівчинка ритмічно плеснула в долоньки, і чіткий високий звук розірвав нічну тишу. Плесь! Плесь-плесь! Вона трішки постояла, немов роздивлялася власні руки, і знову — плесь! Плесь-плесь!

— Дайте їй пару хвилин, — попрохав Чоловік у Червоному. — Їй треба освоїтися.

— Що? Що їй треба?

Він зітхнув:

— Вона не така, як усі.

Гала нахилилася трохи вперед, пильно придивляючись до дитячої постаті. Дівчинка притисла до обличчя долоньки і тепер кумедно вертіла голівкою, роздивляючись усе крізь розчепірені пальці.

— Не розумію, хто відпустив таку манюню саму? — не стрималася Гала. — Ви знаєте її батьків?

— Та знаю… — стиха мовив він. — Усе, освоїлася! Йдіть!

— Хто? — не збагнула Гала.

— До дитини ідіть! Забирайте і їдьмо.

— Я?!

— Просто візьмете її за руку — і все.

— Та з якої це статі! — обурилася Гала. — Ви везете, ви і йдіть…

— Мене вона злякається, — відтяв він. — І втече.

— Ви здуріли? Ідіть самі!

— Утече, ми нізащо на світі її не знайдемо. Ясно вам?

— Нічого мені не ясно! Не піду я нікуди! — Гала схрестила руки, встромивши долоні під пахви.

— Просто дайте їй руку! Хіба це так важко?

— Та що це таке робиться!

— Вона особлива дитина, розумієте?

— Так, я дзвоню в поліцію! Нехай розбираються…

Вона дістала телефон, і тут же згадала, що мережі немає. Без особливих сподівань піднесла його до лобового скла. Нічогісінько.

Чоловік у Червоному опустив вікно і закурив. Плесь! Плесь-плесь! — пролунало від зупинки.

— Чим ви собі думали, коли соглашались її підвезти, — буркнула Гала.

— Комусь же треба перевозити людей…

— І чого ж це вона вас боїться?!

— Мене багато хто боїться, — звів плечима Чоловік у Червоному. — А діти — то взагалі.

— Мелете, як з гарячки… — зітхнула Гала. — Їй там, мабуть, холодно.

Він обернув ключ. Клацнула і засвітилася панель приладів.

— Мінус три.

— Повний ідіотизм… — прошепотіла собі під ніс Гала, застібаючи куртку.

— Вона погано чує, — напучував Чоловік у Червоному. — Говоріть так, щоб бачила ваші губи…

— Але щоб ви знали: завтра я про все сообщу в поліцію! Таке взагалі нормально?..

Вона відчинила дверцята і вислизнула надвір. Чоловік у Червоному всміхався. Видно було, як Гала підійшла і простягнула до дівчинки руку, а та взялася за неї: не здивувалась і не налякалася. Гала відразу присіла перед нею навпочіпки, почала поправляти шапку. І ніс утерла паперовою серветкою.

— Я ж казав, — сам до себе мовив Чоловік у Червоному і завів двигун. — Візьмете за руку — і все.

Отже, Чоловік у Червоному завів двигун. Спалахнули фари. Гала тут же звела руку, ніби голосувала, і він неквапом під’їхав до зупинки.

— Доброї ночі! — привіталася вона, вже тримаючи дівчинку на руках. — До Буськового Саду підкинете? Це недалечко, за мостом!

— Залазьте, — погодився Чоловік у Червоному.

— Сонечко, сідай коло дядя! — сказала Гала.

Але дівчинка перелякано вчепилася в неї й високо і перелякано затягла «ііііііі!»

— Зараз, — Гала ніяково всміхнулася. — Подождіть трошки. Вона зараз освоїться.

Дівчинка сховала обличчя в Галиному волоссі, а та мовчки гладила її по спинці. Врешті дівчинка повернулася до Чоловіка в Червоному і, затуливши лице долоньками, поглянула на нього крізь пальці.

— Велика дівчинка, а боїшся, — сказав він. — Ай-ай-ай!

— Вона не така, як усі, — зітхнула Гала. — Особлива дитина… Розумієте?

Нарешті мала дала себе всадовити, і Гала теж піднялась на сидіння. У вушку в дівчинки був слуховий апарат.

— І як же тебе звати, маленька? — голосно запитав Чоловік у Червоному.

Дівчинка не відповіла, а випростала руки і ритмічно плеснула. Плесь! Плесь-плесь!

Розділ 2

Дівчинка, що вміла читати по губах

Грудневе сонце, яскраве

1 2 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк"