Мартуся - пів життя потому, Мартуся

він запам’ятав її як смішливе дівчисько, з яким він сміявся і плакав, з яким стрибав через паркан, з яким бродив без мети берегом Дніпра, з яким кохався в лісі, ховавсь у темряві від друзів, вдаючи, ніби їх нема, і від якого шаленів настільки, що поринав за край вже просто від шаленства поцілунків... він захотів залишити її собі - привласнити, затягти у барліг, щоби повертаючись, спустошеним, додому - занурюватися в неї наче в ковдрочку - адже ж такий був план? от тільки висмикнута з її світу, замкнена на самоті, вона би дуже скоро перестала бути усім тим, що він запам’ятав... якби погодилась... - він дав їм три місяці, потім звузив до двох - серпень і вересень, - вона дала їм стільки ж, у Києві, того літа - і відпустила - кінець історії

і так, в її житті пізніше стався чоловік, якого вона приймала повністю, без спроб перекроїти, в якому беззастережно й добровільно розчинялась, але правда в тім, що цю її достатність, її нестримну незалежність, її навстіж розхристаний простір - той інший у ній любив не менше за її покірну беззахисну ніжність, і в ньому вона розчинялась, не втрачаючи себе

Кінець