Юрій Цорулік - Зустріч, Юрій Цорулік

Зустріч

Ігор подивився на годинник: 15 хвилин одинадцятого. Вона повинна була вже прийти п’ятнадцять хвилин тому. Марія завжди спізнювалась, але він ніяк не міг до цього звикнути. Нарешті у двері подзвонили. Він пішов відкривати.

На порозі стояла дівчина років зо двадцять п’ять, із темним, практично чорним волоссям, яскравими блакитними очима та тонкими губами. Маленький загострений ніс начебто вказував, хто тут справжня зірка.

- Привіт, красуню! Ти де ото була, через Варшаву їхала, чи що? – Ігор посміхнувся та замилувався новим єлементом на одязі подруги. Раніше його не було, це вона купила десь буквально нещодавно. Невеличкий медальйон із павуком, залитий бурштином. – Не знав, що тобі подобається бурштин.

- Привіт, Ігор. – очі дівчини спалахнули, наче полум’я, але добре таке, м’яке. - Та не зовсім – мені подобаються павуки, а бурштин як довісок. Як справи?

- Поки чекав тебе, зголоднів та збирався їсти кавун. – віджартувався хлопець.

- Бляха, Ігор. А я б поїла кавун у травні, знаєш.

- Ясне діло, люба! – чоловік продовжив роздивлятись подругу. Її широкі джинси практично від грудей та шароварна футболка із довгим рукавом робили незрозумілим її фігуру.

- Щось не так? – Марійка почала роздивлятись себе. – Я десь влізла у щось?

- Та ні. – хлопець махнув рукою. – Мені здається, що в тебе розвилась мімікрія на тренди.

- Що ти верзеш?!

- Ти вдягла на себе одяг, яким можна накрити байк, або невеличке авто. – розсміявся Ігор. – Нащо ти так вдяглася?

- Жінка не повинна бути сексуалізованим об’єктом в очах чоловіків. – Марія підняла палець догори та серйозно вдивилась у вічі чоловіка.

Звук, який почав виходити із грудей Ігора, нагадував дзижчання, наче булькотіння окропу. Очі хлопця округлились, звуки стали гучнішими, а потім він розреготався, переставши дзижчати. Відреготавшись, він зітхнув та штовхнув подругу у плече.

- Ти як скажешь щось, красуню, хоч стій, хоч падай!

- Ай! Ти що, боляче! – дівчина помасувала плече – В тебе булава замість руки, чи що?! Тепер сінець вскоче! – але вона не сердилась на Ігора. Його харизма наче п’янкий кисіль, огортала та підвищувала настрій, навіть якщо його геть не було.

- Вибач. – Ігор дістав із холодильника енергетик. – Пригощайся!

- Фу! Я таке не п’ю, ти ж знаєш! – Марія висунула язика та скривилася. - Краще кави.

- Кави, то й кави. – чоловік пішов до кавоварки.

- А ти все вдома сидиш? – жінка сіла за стіл.

- Та я ж той же хікікоморі! – посміхнувся Ігор. – Не люблю, коли навкруги багато людей. Ось твоя кава.

- Дякую. Саме тому в мене є план на сьогодні, й на тебе особисто! – дівчина хитро блиснула очима. – Закінчуємо теревені, збирайся. Виведемо тебе в місто!

- Яке місто, он, дивись, навіть дощ пішов! – хлопець тицьнув пальцем у мокре ззовні вікно, на якому почали з’являтися довгі риси води.

- Я тобі зараз пальця відтяну! Де твої обценьки? – посміхнулась Марія.

- Не треба мені нічого відтягувати! – Ігор притулив руки до грудей. – Зараз я зберуся, добре. Допий краще каву.

- Давай, красень, збирайся та на вихід! Покажу тебе дещо.

Ігор похитав головою, але пішов одягатись. Якщо Мері щось вбила собі у голову, вона цього доб’ється, рано чи пізно. Тому не треба відтягувати той момент, краще погодитись відразу. За 2 хвилини чоловік був готовий, після чого вони пішли. Ігор ще не знав, що для нього сьогодні підготувала Марія.

***

Челенж передаю Lina Dickson! =)

Кінець