Laymi - Шоколадний наркотик , Laymi

У давньому царстві. У прадавньому королівстві, коли правили королі й королеви – жив собі Васька. І була в нього одна погана пристрасть. Любив він шоколад. Настільки він його обожнював, що ладен був лише його їсти, і в світі більше нічого не цікавило хлопця.

Батько в нього заможний купець, тому шоколад отримати, проблемою ніколи не було. Але після батькової заборони,– це стало значно важчим. Ставало все важче, і важче отримувати бажане. Його розум потрохи сходив з розуму. Без шоколаду, він наче одурманений.

Іза цього дурману, він практично не розумів своїх дій. Він був весь час не наче у тумані. Коли його мозок продовжував вимагати шоколад, він напав на одну з працівниць будинку, вимагаючи спокусу. На жаль, у момент його затуманення, прибіг його батько, а хлопець не розуміючи власних дій напав на нього, придавивши сонну артерію, яка в продовж цього часу і вбила його.

Вася лише після вбивства зрозумів що накоїв. Великий стрес вивів його з цього стану, але любов та жага до своєрідного «наркотику» залишилась.

Пройшло чимало часу. Спадок батька перейшов до сина. Син став володарем усього спадку. І це дало повну владу йому у його діях. Все, що нажив його батько за довгі роки важкої праці, хлопець почав розпродувати, або обмінювати на шоколад. Але йому все було мало. В скорому часі, йому почали приходити в голову ідеї купання в шоколаді. Він настільки поринутий був цією ідеєю, що в почав приймати ванну в шоколаді, попутно все з’їдаючи.

Розхід на ванну забирав великих кошт. З великих статків у нього залишилась лише одна, мала комірчина, в якій була лише ванна шоколаду, і сам хлопець. Але цього стало більш чим достатньо для втрати його свідомості.

Пролежав він без пам’яті 7 днів і ночей. Прокинувшись, він не відразу зрозумів хто він і де він. Жага його стала менша, точніше її вже не було. Глянувши на себе, він зрозумів маштаби трагедії. Він розумів, що накоїв. І сліз його не було кінця.

За ці дні, допоки він пролежав в безпам’янстві, шоколад присох до його тіла. Намагаючись відтерти його, знімався лише верхній шар. А сама шкіра, так і залишалась кольору темного «наркотику».

Намагаючись знайти хоч цент, він нічого не знаходив. Його тяга до злостивого була більша за його свідомість. Весь присоромлений, та зганьблений він мусив йти жебракувати, щоб хоч на воду мати.

Трохи жебракуючи, він зміг навчився виживати. Але кожен хто його бачив, тикав пальцями, і знав що це син купця, який був залежний від «темного наркотику». Всі його остерігались, але з часом звикли.

Чутка про «шоколадну людину» дійшла до самого короля того часу. Йому стало цікаво як виглядає Васька. Відправивши свого відданого слугу по «шоколадку», король продовжував чекати на вісті від служника.

Коли до Василя прийшли він був здивований, що сам король був зацікавлений у ньому. Але Вася був не дурний, він розумів що через цікавість короля, він може знову стати заможним. І цього разу він, не відволікатись на зайві чинники. Поставивши на меті знову стати тим, ким був, він сказав собі не зупинятись. 

Приїхавши в палац, король був здивований хлопцем. Але ще більше його розумом та розсудом. Хоч хлопець і зробив дурницю вживаючи шоколад, він був доволі розумним парубком, та кмітливим. Прижившись у палаці, він собі ні в чому не відмовляв, але до шоколаду не доторкався. Народ і далі продовжував його остерігатись. Його боялись всі, і навіть дочки короля, в якого їх аж три, тому він жив і спілкувавсь лише із королем.

Пройшло 7 років з часу тім.

Васька, так і жив при дворі. Був другом короля.

А в короля три дочки. Найстаршій – двадцять, заміж вже пора. Король шукає мужа. І той їй не такий, і цей не так. І заміж геть не хоче. Тому король їй пригрозив, «як ти не вибереш коханця, так вибирати стану я.»

Король сказав – король зробив. І вибрав чоловіка він. І як ви думаєте хто? Ну звісно ж, «шоколадка». Чому його? Бо думав, що раз дочка боїться його так, то найбільш це покарання.

І відіслав король їх, подальше з королівства. Роботи їм він не давав, й сказав «згнивайте!» за супереч його дочки, він двох карав в подружжі. Й жили вони удвох в комірці, старій й страшній, дірявій. І та принцеса не кохала, а зло лиш так тримала. І з часом зненавиділа, Васька, за власні ж дії. Але жила, бо нікуди діватись. Стали торговцями продуктів на базарі, щоб якось виживати.

Дочка приходила у замок, не раз благала батька. А той лиш варті приказав подружжя не пускати. Не злився він вже на дочку, а злився він на себе. За те, що так колись вчинив, то стало соромно йому, що їх благання не послухав.

Пройшло іще багато літ, і в шоколадки діти! Не є один, а аж тринадцять! І всі на мати схожі. Уже будинок є в них свій, і стали вже багаті. Але образу наша принцеса, і зло тримала досі. І ось в один четвер вона, образу знов згадала. Та проковтнути не змогла, бо сил на то не мала. І ось прийшла та до Васька, допоки той же спав. І шоколадом він так пах, що вирішила спробувати, чи він на смак такий же. І спробувала. Захопилась. І всього з’їла хлопця.

Немає «шоколадки» більш,він в череві принцеси. А взнали лиш про діти то, так зразу утекли, бо страшно стало їм тако, що переляк хапали. Це ж мати рідна зжерти може!

І ось залишилась одна, вибаглива принцеса.

Кінець історії є цій, а висновок шукайте ви.

Кінець