Ірина Червінська - Маска, Ірина Червінська

— Пані, мені потрібна медична маска! — товсті пальці нетерпляче залізли в гаманець і жбурнули на прилавок аптеки дві гривні.

— Немає, — пролунав байдужо-безбарвний голос по той бік скла.

— Як це немає? — товсті пальці застукали по прилавку.

«Чого немає? Немає масок, масок… масок?» — хвилею прокотилося до самого кінця людського ланцюга і розтануло, наче лід під променями весняного сонця.

— Розібрали.

— Як це розібрали? Коли?! — на мить товсті пальці спинили свій барабанний дріб по полірованій поверхні.

— Зранку.

— Ви глузуєте з мене? — долоня перейняла на себе вагу тіла. — Ви взагалі в курсі, котра година? ЦЕ ЩЕ РАНОК! Лише десята, — пальці сховались у кулак, вивертаючи зап’ястя і показуючи невеликий годинник на шкіряному плетеному ремінці. — Ви лиш годину тому відчинились.

— От за годину й розібрали. Ви ще щось хотіли?

— Я хочу, щоб ви принесли й поклали мені ось тут марлеву маску! — пальці з новою швидкістю забарабанили по білому тлі прилавка.

— Масок немає. Якщо ви нічого більше не хочете, то згадайте, що за вами люди в черзі стоять, яким потрібні ліки, — байдужо-безбарвний голос поволі почав змінювати свої обертони.

— Брешете! Ви просто лінуєтесь піти на склад подивитись. Я впевнена, що у вас там знайдеться ще їх ціле упакування, — пальці вказали на білі двері позаду безбарвного голосу, — так що будьте добрі…

— А ви мені тут не командуйте, що я маю робити, а то… — у голосі зазвучало неприховане обурення.

— А то що? — пальці напружено зупинилися в очікуванні погрози.

— А то я скажу вам, куди маєте піти.

— Що? Ти… То вона ще й хамить! — пальці стиснулися у кулак аж до скрипу в кістках. — Де ваше начальство? Я йому зараз усе доповім.

— Що? — голос, уже доволі зафарбований презирством, насмішкувато кривлявся.

— Я їм усе доповім! — пальці різко настовбурчились, як шерсть у переляканої кішки. — Усе розкажу. Що ти, сучко хамовита, остання лінтяйка. Що через твою байдужість повинно купа людей підхопити тоту свинячу заразу і вмерти, бо ти, хвойдо клята, не годна розвернути свою наїжену сраку й піти до комори за пов’язками! А перед хлопами ти нею, мабуть, вправно крутиш. Скількох уже відбила, га? Зізнавайся!

Людський ланцюг хвилювався і поволі перетворювався на людське скупчення, раз у раз видаючи невдоволені вигуки.

— Жіночко, ви що собі дозволяєте? — звився голос до фальцетних висот. — У мене чоловік… у мене діти…

— Ти мені очі не замулюй, я про таких, як ти, усе знаю! — пальці від сильного махання ними врізнобіч стали схожими на гілки дерев під час бурі. — А тепер нехай і вони знають, хто ти є! — вказівний палець різко вказав на юрбу.

— А в мене якраз котрась з аптеки чоловіка забрала, — людське озеро облич одразу вихопило, як щиро дивляться наївно-несміливі-ночами-виплакані очі, а вуста так по-дитячому вуста кривляться…

— То вона! Це ясно, як Божий день. Мало того, що прирікає людей на смерть, та ще й у чужі сім’ї залазить! Та я тебе зараз, хвойдо хтива, з-за прилавка витягну. Ти мені, наволоч паскудна, за все відповіси, — товсті пальці рвучко схопили борти білого халату й шарпонули з усієї сили.

Силкуючись перемогти дзвін битого скла, яке разом із різнокольоровими коробочками ліків посипалося на сіру плитку підлоги, мабуть, уже всоте за цей холодний ранок пізнього жовтня диктор місцевої радіостанції настановчо проказував:

— Міністерство Охорони Здоров’я повідомляє про введення карантину в західних областях. Просить дотримуватись елементарних норм профілактики грипу, а за перших ознак захворювання звертатися до лікаря. І закликає передовсім зберігати спокій.

Калуш, 31.10.2009р.

Кінець