Ян Фей - Бурштиновий Меч 3, Ян Фей

боці були готові битися на смерть, навіть якщо вони покажуть свій безрозсудний імпульс, вони не зможуть прорватися за короткий проміжок часу. Крім того, серед важкої піхоти на передовій було не так багато лицарів-командирів, які могли б стріляти в ельфійських лучників противника.

.

Ворогом має стати Легіон Білого Лева Еруїна. Після хвилини мовчання Лицар нарешті не міг не заговорити. Їхній бойовий дух трохи перевершує мої очікування. Мені зараз дуже цікаво, як нерегулярна армія Анзерути здобула перемогу в битві з цими хлопцями на високогір’ї.

Ні, це не чистий Легіон Білого Лева. На плечах у них хустки Білого Лева, що, очевидно, відрізняється від інших Білих Левів. Можливо, це особлива організація, схожа на наших Сокольників. Ви помітили, що їхнє вбрання дуже схоже на зафіксовану в історії піхоту Білого Лева?

.

Але, незважаючи ні на що, по-справжньому могутніми є ельфійські лучники, сказав інший Лицар, насупившись. Звідки вони взялися? Ми ніколи не чули про такий підрозділ рейнджерів у Вона. Їхні здібності надто унікальні, вони не можуть бути невідомими. Очевидно, що міська війна не є їхнім основним полем бою. Цей загін рейнджерів є справжнім королем війни в джунглях.

?

Чи можуть це бути ельфи вітру?

Ні, це ельфи дерев. Але лісові лучники Деревних ельфів не такі. Їхні результати в міських війнах набагато гірші, ніж у цього підрозділу рейнджерів.

.

Що ж, ким би вони не були, принаймні я можу бути впевнений, що цей підрозділ рейнджерів стане відомим після сьогоднішнього дня.

-?

Перший Лицар подивився на своїх товаришів, які не знали, що робити, і насупився. Він махнув рукою і сказав: Ти відійшов від теми. Те, що нам потрібно обговорити зараз, це те, що нам робити далі? Наше начальство попросило нас співпрацювати з атакою з півдня і знищити святилище Фосса протягом години. Але ці еруанці, схоже, збожеволіли. Інші не будуть слухати наших пояснень. Вони будуть тільки сміятися з нас за те, що ми не в змозі впоратися з групою сільських шишників.

.

Цю проблему вирішити непросто. Якщо цих людей вважати сільськими шишками, то я не можу не сумніватися в нашій бойовій потужності.

Ви дійсно повинні переглянути свою роботу. В цей час перебив поважний голос. Всі присутні лицарі не могли не здригнутися, почувши цей голос. Вони обернулися і шанобливо привіталися з тим, хто перебив: Пане!

,

Людиною, яка увійшла в коло, був командир цього підрозділу Луціус. Він подивився на своїх підлеглих з серйозним обличчям і відповів: Не треба обговорювати. Накази віддані.

?

Що? Начальство готове надати нам підтримку з повітря, мій Господи?

Ні, Луціус відповів просто. Це наказ герцога Амбунаара. Він наказав нам негайно припинити атаку і повернутися в долину Золотих Голок, щоб чекати подальших наказів.

!

Що!? Чому? Знесення порту Фартан прямо перед нами?

?

Нема чому. Атаку заблоковано. Бачите бузький флот? Це наказ. Виконайте його негайно.

—

Так, Лицар якусь мить мовчав, але вони все одно кивнули.

1048

Розділ 1048

,

Сонячне світло, що лилося на площу храму, було настільки яскравим, що було трохи сліпучим. Вістря списа сяяло світлом снігу. Харуз стояв на сходах святилища Фосса з довгим мечем у руці, весь у крові. Він зціпив зуби і стояв непохитно. Літній вітер розвіяв прапор на вершині базиліки. Священна емблема Золотого Полум’я яскраво сяяла, а снігоподібні пелюстки срібного дерева тріпотіли вниз.

Армія імперії кидалася на площу, а оборонне коло гвардійців Білого Лева звужувалося.

.

Але відступати він не міг.

!

Харуз! Встаньте і зробіть це знову! Вона поклала холодну руку йому на чоло і подивилася йому в очі. Ви єдиний чоловік дому Ковардо. У вас немає іншого вибору. Ви повинні взяти на себе відповідальність і відповідальність! Вона повільно сказала: Ви єдиний чоловік з дому Ковардо. У вас немає іншого вибору. Ви повинні взяти на себе відповідальність! Ви король, і ваша кров повинна текти за дім Ковардо, за королівську сім’ю і за ваш народ.

- —

Так званий цар — це той, хто першим стікає кров’ю —

Серед хаотичних бойових кличів у його думки ніби долинув тривожний крик гвардійця Білого Лева, що долинув з далекого обрію. Ваша Високість, будь ласка, відступіть назад Ми більше не можемо захищати це місце.

,

Пов’язка для волосся, що зв’язувала її волосся, в якийсь момент була зламана, і її довге сріблясте волосся розвіялося на вітрі. Її волосся розчесалося по закривавленому обличчю, а на обличчі розцвіла усмішка, така ж тверда й ніжна, як у принцеси. Харуз подивився на кривавого Лицаря і посміхнувся: Я не можу відступити, Бо ми скоро переможемо, я вірю в свого вчителя. Він це зробить.

—

Але —

Меч був спрямований вперед, а кінчик меча блищав під сонячним промінням.

!

Харуз повільно вирівняв меч, і його очі утворили пряму лінію. Його трохи дитяче обличчя мало майже священну урочистість, Так, сьогодні я принцеса Форца, а сьогодні я приведу вас до перемоги! Прислухайтеся, Кіррлуци ще не встигли розійтися. Скористайся тим, що вони не влаштувалися, і атакуй зі мною лівий фланг!

Ваша Високість, ви не можете ризикувати!

Чому ні? Харуз озирнувся і відповів, притискаючи руку до грудей: Це кров царської сім’ї, яка тече за престол. Одного разу квітка королівської сім’ї зів’яне, але зірки древніх королів зійдуть і вічно світитимуть на Еруїні.

Це були кігті та ікла білого лева

,

Це були Крила Білого Лева, Слава Білого Лева

Це була душа Білого Лева, гордість Білого Лева.

!

Напруга на обличчях молодих лицарів перетворилася на святість. У їхніх серцях жила мелодія з давніх часів. Він був скорботний і величний, але й пристрасний. Це було переконання, яке їм передали Брандо та покійний король Ерік. Вони ніби пройшли через далекий час і простір, дозволяючи людям побачити істину і віру, що стоїть за всім.

Ходімо зі мною, мій лицарю. Я з тобою і буду битися на твоєму боці.

Ваша Високість, ви з нами. Ми будемо битися пліч-о-пліч — відповідь Лицаря була глибокою і величною.

На полі бою складалася епічна поема. Армія Еруїна раптово рушила з місця і почала запеклу атаку. На площі незліченні лицарі гвардії Білого Лева аплодували, як гори і хвилі. Вони вихваляли і вигукували: Хай живе Білий Лев!, Хай живе Принцеса!, Хай живе Еруїн! і почали смертельну атаку на імперську піхоту.

.

Вони були такі схвильовані, але такі байдужі. Вони так не боялися смерті, немов те, що їм судилося