Василь Павлович Січевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

— Він був мужнім, а я… боягузка, — Інгрід трохи кокетувала.

— Бензин у баку кінчається, — зауважив Ролф. — Ходімо, Яне, зіллємо з бочки. Впораєшся зі штурвалом, Ін?

— О, так!.. Я тепер шкіпер, — вона вчепилась за колесо штурвала.

— Не забувай: ніс човна і темна стрілка компаса повинні стояти на одній лінії, — нагадав, виходячи з рубки, Касян.

— Добре, добре, вчителю… Чи як це? Єсть, капітане!

Чоловіки пішли на корму, дістали з-під брезента бочку, шланг, відро; коли бак знову був повний і Ролф закручував на ньому пробку, Касян помітив на горизонті чорну цятку. Вона випливла з-за гостроверхих гір і по крутій дузі рушила до моря. На очах розрослась в хмарку, а далі в чорний грозовий фронт. Тиша змінилася ревом, що наростав все дужче. З заходу ударив вітер. Могутній, злий, несамовитий, він зачепив «Крістіну», наче багром, і потягнув у глибину затопи. Інгрід перелякано закричала. Друзі кинулись до рубки. Касян став до штурвала і спробував виправити на вітер. З лихою бідою це йому вдалося зробити, проте і в такому положенні човен не в змозі був противитись ураганному шквалу. Їх зносило на північний схід із швидкістю кур'єрського поїзда, і скоро вони вже могли розгледіти протилежний скелястий берег затоки.

— Треба причалити! — крикнув у вухо Касяну Ролф.

— На друзки розіб'є!

Вода навкруги почорніла, взялась бурунами, вкрилась бульбашками, неначе закипала. Ніс човна почало закидати важкою хвилею. Вона все зростала попереду, піняві гребні вже неслись у повітрі, бились об снасті, у вітрове скло з такою силою, що здавалось ось-ось рознесуть на тріски і скло, і рубку. Стінки кабіни стогнали, тріщали, рипіли, а вітер тільки набирав силу. Здавалось, ще мить — і вутлий човник накриє горою води, він захлинеться і каменем піде на дно. Однак люті вали проходили один за одним, а «Крістіна» знову і знову незрозуміло як примудрялась злітати в небо і падати у прірву на їх крутих спинах, а тонути не збиралася.

Так вітер гнав човен ще півгодини, а може, і більше. Нікому і в голову не прийшло в цей час поглянути на годинник. Чоловіки з останніх сил боролися з водою, що загрожувала залити мотор. Вони по черзі ставали то до помпи, то до штурвалу. Перший час Інгрід забилась у куток. Плакала і голосно молилась, але невідомо чому лютий бог не бажав її слухати. Наплакавшись, вона витерла сльози і, схопивши до рук відро, взялася черпати з підлоги воду і виливати за борт. «Не хоче допомогти тобі бог, допомагай собі сама», — згадала вона рибальську примовку. Вийшла з рубки і заходилася черпати воду, що перекочувалась вже понад містками. Вітер рвав на ній штормовку, боляче хльоскав по обличчю мокрими нагаями, проте вона не відступала.

Інгрід першою помітила, що човен несе на скелі. Ролф спробував одвернути в бік, однак «Крістіна» не слухалась керма. Їх невідпорно несло на два гранітні уступи. Кінець здавався неминучим, але, певне, бог вчасно отямився. Кинувши човна під скелі, він раптом відкрив йому вузенький, мов щілина, прохід, куди «Крістіну» втягло, немов тріску у вир. Прохід, як виявилось, був на північнім кінці острівця, який навіть на їх покілометровій карті не мав назви. Це не заважало йому, неначе заступкою в комині, відгородити Беллсунд від Ван-Майєн-фьорда.

Скелі, які ще хвилину тому могли рознести їх на друзки, зараз уже зачищали човен від хвилі і вітру. За островом теж штормило, але вже. не було такого протягу, в якому їх тріпало в Беллсунді. Та саме в цій рятівній бухточці вони і напоролись на рифи. Удар прийшовся у корму і виявився таким сильним, що всіх трьох звалило з ніг. Інгрід дісталось більше за інших. У момент удару вона саме нахилилась, щоб вилити за борт воду, і раптом сама опинялася за бортом. Касян чудом спіймав її за комір штормовки. Мокру, на смерть перелякану хвиля то піднімала її, то кидала вниз і боляче била об дерев'яний корпус. На допомогу Касяну минувся Ролф, і вони удвох насилу втягли її в човен.

— Інгрід! Інгрід! Ти чуєш мене?! — кричав, ляскаючи її по щоках, Ролф. Вона зітхнула і розплющила очі. Касян підхопив її попідруки і потяг до кабіни.

— Випий! Більше… Пий! — простиг їй флягу із спиртом. 1нгрід стукотіла зубами, крутила головою, проте все ж відпила кілька ковтків.

— Добре було б переодягти її в сухе, — сказав, риючись у стінній шафі, Ролф. Касян зірвав з себе куртку. Звільнив Інгрід від мокрої боцманської штормовки і загорнув з головою у свою.

— Випий! Випий ще! Тобі треба зігрітися… Ох, ти, горе моє. І навіщо ти тільки… Та що вже там, не дрейф, усе буде добре.

Вона висунула руку, взяла флягу, ще кілька раз ковтнула з неї, і, кривлячись і кашляючи, кивала головою.

— Ось, найшов! — крикнув Ролф, витягаючи з шафи хутряний спальний мішок. — Роздягайся і залазь всередину. Тепер ти зігрієшся!

— Мені вже не холодно, — гикнувши, сказала Інгрід. Касян і Ролф поглянули один на одного і розсміялись.

— Залазь, залазь! — сказав Касян. — А ми підем подивимось, що там з мотором. Чоловіки вийшли з рубки і тут човен знову ударило. Ролф відкинув кожух, дав газ, проте човен не рухався.

— Певне, щось трапилось з гвинтом, — сказав Касян, заглядаючи під корму. Коли хвиля підняла її, побачив обламаний кінець гребного вала — гвинт ніби хто сокирою відрубав.

— Ну, що там? — спитай Ролф.

— Куце у нас з тобою щастя, Ролфе, — сказав Касян і швиргонув ногою відро, що качалося в проході на помостках.

Тим часом «Крістіну» віднесло від берега, і вона, зовсім безпорадна, тепер потрапила під вітер. Її погнало у глибину Ван-Майєн-фьорда, що витягнувся у східному напрямку. Вітер усе повертав човна боком, вода летіла через борт, і її весь час доводилось черпати і відкачувати помпою. Однак хвилі і вітер уже не мали тої