Анджей Сапковський - Lux perpetua

схопив його за плече, він вирвався, але залишився на місці, не підійшов, не втрутився. Не запобіг. Тільки відвернувся, побілівши як крейда. Подивився на Рейневана. На Шарлея. І знову на Рейневана. А потім угору, на небо. Достоту так, ніби чогось звідти сподівався.

— Брате! — Рейневан підійшов не до Кромешина, а до Отіка з Ложі, якого він знав краще. — Вплинь на гейтмана, зупиніть цю різню! Де бургомістр міста? Отто Арнольдус? Мені конче треба з ним поговорити!

— Бо що?

— Він володіє украй важливою інформацією! — гладко збрехав Рейневан, перекрикуючи передсмертні крики. — Таємною, особливого значення. Для справи!

— Ну, то вам не пощастило, тобі і справі, - сказав Кромешин. який прислухався. — Оце-от бургомістр Арнольдус. А оце-от — голова бургомістра Арнольдуса.

Він показував на першого убитого, бороданя в блакитному плащі, того, кого стяли на дишлі.

— Мені його навіть шкода, — додав він. — Вічний спочинок дай йому, Боже. Et lux perpetua luceat ei.

— У нього… — Рейневан ковтнув слину. — В Арнольдуса була дружина… Люди! Хто її знає? Хто…

— Я знаю! — послужливо зголосився один із місцевих, з групи тих, що служили таборитам за провідників. — Це на вулиці Митній. Я покажу!

— Веди.

* * *

Віриду Арнольдусову, свіжоспечену вдову бургомістра, вони застали живою. У сплюндрованому помешканні. Коли вона намагалася піднятися з підлоги і неслухняними руками довести до ладу подерте вбрання, прикрити наготу клаптями порваних сукні та сорочки. Самсон голосно вдихнув. Шарлей вилаявся. Рейневан відвів погляд.

У польовому війську Табора суворо карали за зґвалтування, введені Жижкою військові статути передбачали за це кару різками або навіть страту. Та що подієш, Жижки не було в живих уже п'ять років, а його статути, цілком очевидно, застаріли й вийшли з ужитку. Не витримали випробування часом. Як і багато інших принципів і правил.

Самсон зняв опанчу, накинув на плечі жінки. Рейневан присів поруч.

— Вибач, пані, - пробурмотів він. — Я знаю, що невчасно… Але це питання життя і смерті. Йдеться про порятунок людини в біді… Я мушу… Мушу задати запитання. Будь ласка…

Жінка труснула головою, вплела пальці обох рук у розбурхане волосся. Рейневан хотів торкнутися її плеча, але вчасно стримався.

— Будь ласка, пані, - повторив він. — Благаю. Стаю перед тобою на коліна. Я знаю, що тебе колись тримали в ув'язненні в монастирі. Скажи мені, де.

Вона глянула на нього з-над синяків, що наростали на опухлих щоках.

— У Марієнштерні, - сказала вона. — А тепер залиште мене саму. Ідіть. І будьте прокляті.

* * *

На вулиці вгамувалося. Кромешин дав наказ припинити різанину, підгейтмани і сотники не без зусиль стримали розохочених таборитів. Не обійшлося без втручання кінних Мікулаша Сокола, які закликали найбільш завзятих до порядку ударами батогів, кийків і древків списів. Утихомирені Божі воїни зайнялися тепер виключно плюндруванням. Спершись на свій оббитий ризами віз, Кромешин із задоволенням спостерігав, як на ринок зносять і складають на купу здобич.

— Ну і як, медику? — Отік з Ложі, що підганяв вояків, помітив Рейневана. — Ти знайшов бургомістрову? Витягнув з неї щось?

— Мені спішно треба на Лужиці. У монастир у Марієнштерні.

— Що? — наморщився Кромешин. — Ти собі їдь, куди очі дивляться, мені до цього діла нема. Але твої приятелі служать у війську, а військо вирушає на Жагань. Я скоро накажу виступати.

— Зажди з цим наказом, гейтмане.

Ці слова сказав молодий чоловік у школярському береті і чорному вамсі, верхи на вороному жеребці. Його супроводжувала Рікса Картафіла де Фонсека. І збройний у півпанцирі на стьобаному акетоні. Коні храпали, бо чули кров, прибульцям довелося спішитися. Гейтман дивився на них спідлоба.

— Ви хто? Що треба?

— Накажи, хай сторонні відійдуть.

Кромешин жестом відіслав усіх, залишилися тільки Гарда й Отік з Ложі. Рейневана, який теж хотів відійти, зупинила Рікса. Це не пройшло повз увагу Кромешина.

— Тебе я, здається, вже бачив, — він зміряв поглядом молодого чоловіка в береті. — Біля Прокопа. Тебе звати Пйотр Прейшвіц, міський писар з Будишина.{38} Ти начебто наш шпигун. Кажи, я слухаю. Що ти маєш переказати?

— Я маю переказати: зараз недобрий час для нападу на Жагань.

Вацлав Гарда реготнув, Отік з Ложі пирснув від сміху. Кромешин не відреагував.

— Бачиш, — він широким жестом обвів трупи, кров на бруківці, полум'я і дим над дахами, — що я зробив з цим містом? Я відплатив. За битву під Крацау. Лужичанам і сілезцям пиха вдарила в голову, з нашої поразки під Крацау вони зробили символ для підтримки духу. То я їм дам символ. Такий, що почувши слово «Крацау» накладатимуть у штани навіть їхні внуки. Болеславець заплатив. Заплатять Житава, Будишин, Згожелець, Хоцебуж, Камінь і Губін, прийде їхній час. А Жагань заплатить уже невдовзі. Герцог Ян Жаганський і його брат Генріх були під Крацау, на їхніх руках — чеська кров, і ця кров волає про помсту. Каменя на камені в Жагані не залишу.

— Князі Ян Жаганський і Генріх на Глогові, - повільно і виразно вимовив Пйотр Прейшвіц, — звернулися до короля Польщі по протекцію, поклялися вірно стояти на боці Польського Королівства і підтримувати Польщу в усіх починаннях. А в Кракові зараз саме перебувають чеські посли. Прокоп Голий, англієць Пітер Пейн, Бедржих зі Стражниці і лицар Вілем Костка з Поступиць. Вони там нараджаються про союз, виявляють добру волю і приязнь, а ти, брате Кромешин, хочеш плюндрувати і палити князівство, яке знаходиться під Ягайловою протекцією? Мені наказано передати: director Прокоп не підтримує ідеї нападу на жаганське князівство. Радить прийняти запропонований викуп.

— Мені ніякого викупу з Жагані не давали.

Прейшвіц подивився на Ріксу, тоді на збройного у півпанцирі. Збройний вийшов наперед. І заговорив.

— Світлійший князь Ян, illustrissimus dux і пан на Жагані, моїми устами переказує посланництво. Він схильний…

— Вісімсот злотих ринських,{39} — грубо перебив Кромешин. — Як заплатить, то я його пощаджу.{40} Я сказав. І прощавайте. Брате Гарда, шикуй військо у маршовий ордер.

* * *

— Марієнштерн, — замислено повторила Рікса. — Монастир цистерціанок. Це на півдорозі між Згожельцем і Будишином. Звідси буде зо три дні їзди.

— Два, якщо гнати коней, — виправив Пйотр Прешвіц. — Це Bia Регія, нею добре подорожувати. А мені саме в той бік. Радо поведу.

— Тож не гаймо часу, — вирішила Рікса. — Щоб перед смерком добратися бодай до Новогродця.

— Я не можу, — відповів Шарлей на запитальний погляд Рейневана. — Кромешин мав рацію, я на службі. Табор не пробачив би мені дезертирства, а за дезертирство — зашморг. Люди з мого власного загону підняли б мене на гілляку.

— А я