Микола Миколайович Носов - Незнайко на Місяці

які зустріли його дуже привітно. Вони розповіли, що вже посадили одержане від космонавтів насіння гігантських рослин, і повели М'якуша в поле показати перші сходи. Бідолаха М'якуш навіть заплакав від радості, побачивши маленькі зелені паростки, що подекуди проклюнулися з грунту.

— Це нічого, братики, що вони маленькі, — казав він. — Так уже на світі влаштовано, що все велике росте з маленького.

Узнавши, що М'якуш приїхав по насіння гігантських рослин, Колосок узявся провести його до космонавтів. Вони вже хотіли вирушити в путь, коли М'якуш побачив Пончика, який шкутильгав по доріжці, що вела в село.

— Дивіться, братики! — злякався М'якуш. — Знову цей проклятий переодягнений поліцейський! Він ще в поїзді причепився до мене. Мабуть, підслухав, як я казав, що до космонавтів їду.

— Зараз ми його спіймаємо і провчимо як слід! — мовив Колосок.

Коротульки сховалися за парканом, і, тільки-но Пончик підійшов ближче, всі одразу напали на нього. Хтось накинув йому на голову порожній мішок, хтось інший одразу потягнув його вгору за ноги.

— Що ви, братики? За що? — закричав Пончик, відчуваючи, що летить у мішок. — Пустіть мене!

— Попався, поліцейський, то вже краще мовчи! — сказав Колосок.

— Я не поліцейський, братики! Я Пончик! Я космонавт! Мені треба до ракети пробратися.

— Бач, чого захотів! — відповів М'якуш. — Не відпускайте його, братики! Потримайте поки що в мішку, а то він знову причепиться до мене.

Гаразд, ви з Колоском ідіть, а ми замкнемо його в льох, — сказав коротулька, якого звали Штифтиком,

Він швидко зав'язав мішок, щоб Пончик не зміг утекти, і коротульки потягли бранця до льоху, який був поблизу. Колосок з М'якушем пішли й ще довго чули, як Пончик кричав, марно намагаючись вирватися з мішка:

— Я не поліцейський! Я Пончик! Я космонавт! Пустіть мене!

Колосок і М'якуш тільки посміхалися, чуючи ці зойки.

Коли вони прийшли до космонавтів, Знайко велів, щоб М'якушеві дали насіння гігантських рослин, а також прилад невагомості й запас антикаменю для захисту від поліцейських, а потім став розпитувати його, чи не чув він чого про Незнайка та Пончика.

— Про Незнайка я вже багато чув, — відповів М'якуш. — Про нього навіть у газетах писали. А от про Пончика нічого не чув, крім того хіба, що цей проклятий переодягне ний поліцейський теж називав себе Пончиком.

Який переодягнений поліцейський? — зацікавився Знайко.

— Та тут прив'язався до мене якийсь тип у поїзді, — відповів М'якуш. — Весь час підслуховував та підглядав, а у Фантомасі вийшов з поїзда й почав стежити за мною, так що добрався до самої Неїлівки.

— А де він тепер? — питали космонавти.

— Та ви, братики, не турбуйтеся, — сказав Колосок. — Ми його посадили в мішок і замкнули в льох.

— А який він зовні? — спитав Знайко.

— Як вам сказати… — відповів М'якуш. — Такий товстенький. Обличчя наче млинець…

— Товстенький? — закричав Знайко. — То, може це і є наш Пончик?

Почувши ці слова, Гвинтик і Шпунтик кинулися до свого всюдихода й за хвилину вже мчали в Неїлівку. Не минуло й години, як вони повернулися з Пончиком. Космонавти оточили всюдихід. Пончик, який ще не отямився від зустрічі з Гвинтиком та Шпунтиком, сидів на всюдиході і, роззявивши рота, дивився на Знайка, на Фуксію і Рибку, на Тюбика, на лікаря Пілюльку й на всіх інших космонавтів. Від хвилювання він не міг вимовити ні слова. Нарешті сказав:

— Братики! — І залився сльозами.

Коротульки помогли йому злізти із всюдихода й почали його втішати, а він підходив до кожного, кожного притискав до грудей, і казав, витираючи кулаком сльози:

— Братики! Братики!

Більше нічого від нього не могли добитися.

Гвинтик і Шпунтик розповіли, що коли вони витрясли Пончика з мішка, він теж спочатку голосно заплакав, а потім цілу дорогу тільки те й робив, шо повторював: «Братики, братики», ніби забув, які ще на світі є слова.

Лікар Пілюлька сказав, що це нічого, що Пончик скоро оговтається від потрясіння і заговорить нормально, як і колись. Треба тільки дати йому трохи поїсти, тоді він увійде у свою звичайну колію.

Так і насправді сталося. Пончика посадили за стіл, поставили перед ним тарілку борщу й тарілку каші. Пончик швидко ум'яв усе це й почав розповідати про те, що з ним сталося: і про те, як вони разом з Незнайком залізли потайки в ракету й вирушили на Місяць; як подорожували по Місяцю і попали в печеру; як Незнайко провалився в підмісячний світ, після чого Пончик лишився зовсім сам; як він сидів у ракеті, поки поїв усі харчі, а потім теж провалився в підмісячний світ і попав у місто Лос-Поганос, де почав торгувати сіллю; як спочатку розбагатів, потім збанкрутував, потім почав працювати на чортовому колесі і вступив у члени Товариства вільних крутильників.

— От і все, братики! А тепер я приїхав до вас, щоб ви дали нам трошечки невагомості. Це полегшило б тяжку працю крутильників і помогло б нам позбутися зажерливих хазяїв, — закінчив свою розповідь Пончик.

— А як же Незнайко? Ти відтоді не бачив його? — спитав Знайко.

— Е, Незнайко! — зневажливо махнув рукою Пончик. — Я навіть згадувати про нього не хочу. Та, по-моєму, й нема тепер уже ніякого Незнайка.

— Невже загинув? — зажурились коротульки.

— Якби загинув, то ще не так страшно, а то ж перевернувся на барана! — вигукнув Пончик. — Його схопили поліцейські й заслали на острів Дурнів, а всі, хто попадає на той острів, рано чи пізно перетворюються на баранів або овець.

— За що ж його відіслали на острів Дурнів?

— За те, що торгував повітрям.

— Як це — торгував повітрям? — здивувалися всі.

— Ну, це так тільки мовиться. Коли хтось продає те, чого в нього нема, то кажуть, що він продає повітря. А Незнайко затіяв продавати насіння гігантських рослин, якого він не мав, от його й покарали за це. Так і в газеті писали.

— Слухай, Пончику, а чи не можна якось урятувати Незнайка? — спитала Рибка. — Може, він не встиг ще перевернутися на баранчика або на овечку. Не можемо ж ми лишити його в біді!

Пончик глибоко замислився. Потім сказав:

— А чи не можна мені ще тарілочку кашки? Може, у мене визріє якийсь план.

Йому швиденько принесли тарілку каші. Він з'їв її і сказав:

— План у мене визрів: ми захопимо один з кораблів, на яких відвозять місячних коротульок на острів Дурнів. Ці кораблі звичайно заходять до нас у Лос-Поганос. Місячних коротульок ми визволимо, за що вони нам тільки спасибі скажуть, а самі попливемо виручати Незнайка.

— А де шукати цей острів Дурнів, ти знаєш? — спитав