Луцій Анней Сенека - Моральні листи до Луцілія

що без вільних наук неможливо осягнути доброчесності, то яким правом можете твердити, що вони нічого тій доброчесності не дають?» - А тим правом, що й без їжі чесноти не осягнеш, а їжу з чеснотою таки ніщо не в'яже. Деревина нічого не дає кораблеві, хоча без дерева корабля не побудуєш. Отож повторюю: нема підстави судити, що якусь річ можемо отримати лише з допомогою того, без чого вона взагалі не може існувати. Врешті, скажу й так, що до мудрості можна дійти й оминувши вільні науки. Хоча доброчесності й треба вчитися, все ж ми вчимось її, не вдаючись саме до тих наук. Чому б я мав вважати, що необізнана з грамотою людина не може стати мудрецем? Чи ж то вся мудрість полягає в одній лише грамоті? Мудрість подає нам свою науку не на словах, а на ділі, і я, до речі, не певний того, що пам'ять буде цупкішою, коли матиме сторонні підпірки. Мудрість - це щось велике й розлоге. Тут потрібен простір. Адже треба вникати у справи божественні й людські, у минуле й прийдешнє, у перебіжне й вічне, у сам час, а щодо нього одного, глянь лишень, скільки-то різних питань! Передусім, чи він є чимось сам по собі? Потім - чи було щось перед часом, без часу? Далі - чи він виникнув водночас із світом, чи, може,- оскільки було щось перед виникненням світу,- був і сам час? Та й про одну тільки душу не злічити питань: звідки вона, яка вона, коли починає існувати, як довго існує? Чи перемандро-вує, змінюючи оселі, втілюючись у щораз інші живі створіння, а чи слугує лиш один раз, щоб потім, вихопившись на волю, блукати у всесвіті? Тілесна вона чи ні? Що робитиме, коли перестане діяти через нас? Як використає свою роботу, звільнившись із тієї в'язниці? Чи забуде про все своє минуле й почне пізнавати себе відтоді, коли, розлучившись із тілом, полине у високість? Хоч би якої частки людських та божественних справ ти торкнувся, тебе вразить неосяжна кількість питань, які треба вивчити, дослідити. А щоб такі численні, такі великі загадки могли знайти вільне пристановище, мусимо очистити душу від усього зайвого. Доброчесність не ввійде в тісний закуток: величаве вимагає обширу. Все треба прогнати! Тільки для неї однієї належить звільнити серце!

«Але хіба не приємно знатися на багатьох мистецтвах, науках?» - 3 усього треба почерпнути стільки, скільки необхідно. Якщо вважаєш, що гідний осуду той, хто нагромаджує цілком непотрібні для вжитку речі й виставляє напоказ у своїх покоях усілякі коштовності, то чи не осудиш так само й того, кому світу не видно з-за настяганого з усіх усюд наукового знаряддя? Постійно хотіти знати більше, ніж треба,- це теж ознака непоміркованості. А ще ж та погоня за вільними науками й мистецтвами робить людей бундючними, балакучими, надокучливими, самозакоханими; а що забили собі голову всілякою зайвиною,- то й не здатними навчитися чогось необхідного. Граматик Дідім(5) написав чотири тисячі книг. Я ламав би над ним руки з жалю, якби він навіть прочитав стільки непотребу! У тих своїх книгах він розвідує про батьківщину Гомера, дошукується справжньої матері Енея, намагається встановити, що переважало у вдачі Анакреонта - хтивість чи схильність до вина, міркує над тим, чи Сапфо була повією,- одне слово, розводиться про такі речі, що слід було б забути, навіть коли б ти їх знав. От і нарікай тепер, що життя коротке! Та коли й до наших філософів зазирнеш, то й тут я вкажу тобі чимало такого, що треба було б обтяти сокирою.

Великої витрати часу, великої втоми для чужих вух коштує ось така похвала: «Ото освічена людина!» Будьмо вдоволені скромнішою назвою: «Ото доброчесна людина!» Хіба не так? А може, маю розгортати літописи всіх народів і дошукуватися, хто вперше написав якийсь вірш? Маю обраховувати, до того ж без жодних свідчень, скільки років стало поміж Орфеєм та Гомером? Маю сушити собі голову над тими нісенітницями, якими Арістарх(6) прямо-таки всіяв чужі вірші? Маю розтринькувати свою старість на підрахунок складів? А ще, може, втуплю погляд у пісок із кресленням геометрів?.. Чи настільки б я забув той рятівний заклик: «Заощаджуй час!»? Усе це знатиму? Чого ж у такому разі не знатиму? Граматик Апіон, який за часів Гая Цезаря об'їжджав міста всієї Греції, де його приймали, мовби то був другий Гомер, запевняв, що творець «Іліади» й «Одіссеї», викінчивши ті дві поеми, додав до них ще вступ, де і описав перебіг Троянської війни. Підтвердженням своєї думки вважав те, що Гомер, мовляв, навмисне почав перший вірш буквами, які вказують на число написаних ним книг(7). Як бачиш, навіть таке по-винен знати той, хто намагається багато знати,- замість того, щоб замислитися, скільки часу забирає недомагання, скільки - суспільні справи, а скільки - особисті; скільки його йде на буденні клопоти, скільки - на сон. Веміряй свій вік! Хіба вмістиш у ньому таку юрму всіляких занять?

Досі йшла мова про вільні науки й мистецтва. Та хіба мало зайвого у філософів? Хіба в них мало такого, на що й не зіпрешся в житті? Опустились і вони до розмежування складів, до вивчення властивостей сполучників та прийменників. Уже, бач, заздрять граматикам, заздрять геометрам. Що було зайвого в тих науках, тим вони засмітили свою. А от тобі й наслідок: доладніше вміють говорити, аніж жити. Послухай-но, скільки зла у надмірній тонкості і якою вона стає завадою на стежці до правди! Протагор говорить, що про кожну річ в однаковій мірі можна стверджувати щось одне і водночас щось цілком інше, значить,- так само й про те, чи можемо про кожну річ стверджувати щось одне й водночас - щось інше. Навсіфан(8) доходить висновку, що з усіх речей, які, як нам видається, існують, існування жодної не може бути підтверджене переконливіше, ніж неіснування. Пар-менід(9) же запевняє, що з-поміж усього, що бачимо, не існує нічого, крім одного лише всесвіту. А от Зенон Елейський одним махом дав собі раду з усіма труднощами, заявивши, що взагалі нічого не існує. Подібним займаються прихильники Піррона(10), і мегарейці, й еритрейці, й академіки, які започаткували нову науку - про те, що ми нічого не знаємо.

Пожбур усе це туди, де купа іншого непотребу, на який так багаті вільні мистецтва! Ті подають мені ні до чого не придатну науку, а ці позбавляють мене надії будь-чого навчитися. Та краще вже знати зайве, аніж взагалі нічого