Петро Дмитрович Біленчук - Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

На сьогодні Україна посідає майже останнє місце серед країн світу за рівнем соціальної забезпеченості населення і, на жаль, одне з перших місць за рівнем корумпованості та злочинності. Саме тому такий прибутковий вид злочинної діяльності, як торгівля людьми, набув у нашій країні великого поширення.

Зберігаючи традиції замовчувати свої негаразди, а також свою неспроможність їх подолати, уряд “робив вигляд”, ніби-то проблема торгівлі громадянами України його не стосується. Можливо, ця позиція зберігалася б і надалі, якби в міжнародній системі Україну не ідентифікували як основну постачальницю “живого товару” на відкриті і таємні ринки Європи та Азії. Дуже повільно та неохоче чиновники почали надавати інформацію в пресі та на телебаченні про те, що, справді, Україна не здатна захистити права своїх громадян, внаслідок чого українці потрапляють на невільницькі ринки. Ще повільніше вирішувалося питання про вдосконалення чинного законодавства з цього приводу. Врешті-решт у 1998 р. було внесено зміни до деяких законодавчих актів України, в результаті чого було встановлено відповідальність за торгівлю людьми та незаконну посередницьку діяльність щодо усиновлення дітей з метою їх залучення у злочинну діяльність, використання в секс-індустрії, вилучення органів і тканин для трансплантації чи насильницького донорства тощо. Але як показує практика, ці закони не є дійовими, оскільки не були достатньо опрацьовані, а тому містять у собі суперечності[37].

До цього часу порятунком жертв торгівлі людьми займаються здебільшого неурядові правозахисні організації. Крім активної діяльності в напрямі повернення потерпілих додому, вони здійснюють цілу низку превентивних заходів, а саме: друкують і розповсюджують листівки, буклети, статті, проводять семінарські заняття з цих питань. Але проблеми таких масштабів повинні вирішуватися на вищому рівні. Розглянемо, як саме здійснюється торгівля людьми в Україні.

Визначення “торгівля людьми” сформульовано в ст. 149 Кримінального кодексу України. По-перше, під торгівлею людьми слід розуміти таке: “Продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці”. По-друге, згідно з ч. 2 ст. 149 КК України поняття “торгівля людьми” законодавець визначає як такі само дії, що зазначені в ч. 1 ст. 149 КК України, що “вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності”. По-третє, відповідно до чинного законодавства “торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини” — це дії, які передбачені частинами першою або другою ст. 149 КК України і “вчинені організованою групою або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки”.

Для того щоб з’ясувати причини виникнення торгівлі людьми, необхідно поділити її жертви на три категорії:

• чоловіки;

• жінки;

• діти.

Чоловіки стають жертвами переважно через те, що шукають кращих умов праці, роботи, яка б добре оплачувалася.

На першому місці серед причин поширення торгівлі жінками стоїть практична неможливість отримати роботу в Україні. За статистичними даними, переважну більшість безробітних в Україні становлять жінки. Опинившись у скрутному матеріальному становищі, вони змушені шукати роботу за межами України за об’явами про працевлаштування за кордоном, які друкуються майже в усіх українських газетах. Проте, як було виявлено при проведенні аналізу, в кожному номері газет “РІО”, “Авізо”, “Робота для вас”, “Пропонуємо роботу” міститься в середньому від 5 до 20 “загадкових” об’яв із запрошенням для молодих жінок. А взагалі приблизно 80 % об’яв із пропозиціями роботи — для чоловіків (як у межах країни, так і за кордоном) і тільки 20 % — для жінок, причому переважна більшість пропозицій — офіціантки, хатні робітниці, швачки, секретарки.

Україна уклала державні угоди щодо працевлаштування з 10 країнами світу, але на практичному рівні всі вони стосуються чоловіків. Враховуючи те, що фірми, які займаються працевлаштуванням українських громадян за кордоном, зобов’язані отримати ліцензію Міністерства праці та соціальної політики України, що дуже важко зробити за умови існуючої бюрократії, то працевлаштуванням займаються окремі посередники та фіктивні фірми за своїми каналами, за спрощеною схемою, в стисліші строки. При цьому державним органам перевірити існування фірми-роботодавця або легальність її бізнесу майже неможливо, оскільки в нашій країні відсутні закони, які дозволяли б це зробити.

Інший спосіб працевлаштування — за посередництва своїх знайомих, які працюють за кордоном і мають можливість допомогти у влаштуванні на роботу в цій країні. На жаль, такими знайомими часто виявляються звідники та сутенери або жінки, які вперше потрапили до секс-бізнесу за кордоном обманним шляхом, але добре пристосувалися до нового життя.

Склалася така ситуація, що українські жінки не мають можливості реалізувати себе та прогодувати свою сім’ю. Якщо розглядати економічний бік справи, то видно, що зарплата жінок у державному секторі економіки становить 70 % від зарплати чоловіків. У приватному секторі ця різниця ще більша, тоді як робочий день жінок довший за рахунок домашньої праці. Водночас жінки втрачають роботу першими.

Що стосується дітей, то вони, на жаль, зовсім беззахисні, а тому є легкою здобиччю для торговців і посередників у торгівлі людьми. Крім того, чинне законодавство дуже недосконале, отже, питання про захист прав та інтересів дітей і досі залишається відкритим.

Існують і загальні причини торгівлі людьми:

• недостатнє інформування населення через засоби масової інформації про те, що насправді відбувається з людьми, які їдуть працювати за кордон. Особливо це стосується малих міст і районних центрів, внаслідок чого саме їхні жителі найчастіше стають жертвами неправдивих і фальшивих оголошень стосовно працевлаштування за кордоном;

• інтернаціоналізація тіньової економіки;

• прозорість кордонів;

• недостатня врегульованість законодавчої бази, що не дає змоги вирішувати такі питання;

• недостатня контрольованість діяльності туристичних фірм і допуск їх до оформлення виїзних документів;

• недосконалість зразка анкети для отримання закордонного паспорта, в якій не зазначається країна та мета виїзду;

• “сексоманія”, на яку хворіють усі столиці та великі міста Східної, Центральної та Західної Європи, йдеться про Афіни, Берлін, Будапешт, Відень, Гамбург, Москву, Прагу, Ригу, Київ, Цюріх. З огляду на те, що Україна славиться гарними жінками, недивно, що вона стала