Олександр Кваченко - Невідома планета 2, Олександр Кваченко

Розділ 28. Місто-корабель.

Кинув погляд на Оллі, вона підбадьорливо кивнула нам всім, а аграфи вже першими робили крок у відкритий перехід. Світ навколо порталу мерехтів у бірюзовому кольорі, Тех запустив першим розвідник і потім пішов сам, за мить повернувся розвідник і передав одне повідомлення, "Чисто, заходьте". Ну з богом, чи хто там є в наступному світі. Коли відбувся перехід, я виявив, що стою в новому для мене інопланетному пейзажі. Небо було занадто зеленим, зі сполохами схожими на північне сяйво землі, а місцевість була вкрита чудернацьким мохом, що переливався і здавалося пульсував потойбічним світлом під цим кольором. Дивні, незнайомі звуки наповнювали повітря, а сама атмосфера була в тумані й гнітючою, ще інколи проскакувало у височині серед низьких хмар й місцеве світило, жовтого кольору.

Я зробив обережний крок уперед оглядаючись, усі показники зі скафандра про новий світ передавалися на нейромережу, а зброя була в повній бойовій готовності. "Тримайся ближче. - прошепотів кіборг, його голос було добре чути за дивними звуками. - І дивіться по сторонах. Ми не знаємо, з чим тут маємо справу".

Створив я навколо нашої групи псі щит, на зразок того, як крутив навколо себе коли тренувався, але зараз це були своєрідні пластини псі енергії, а не бджоли для ігор кота. З ними я маю раніше зреагувати на загрозу.

- Не звертайте увагу на місцеві дива природи, якщо буде небезпека ми попередимо. - передала нам Оллі, що йшла попереду зі своїм батьком.

У міру того, як ми просувалися вглиб інопланетного світу, чудернацька природа світу аграфів почала розкриватися. Дивні біолюмінесцентні рослини звивалися по камінню і стелилися по поверхні, а земля, здається, пружинила під ногами. Повітря було наповнене гулом різних істот, схожих на великих бабок, а кожна хитлива тінь за каміннями, здавалося, приховувала потенційну загрозу.

Але, попри велику кількість невеликої місцевої живності, вся наша група продовжувала йти вперед, довіряючи першопроходьцям в особі аграфів. Вони знали цю місцевість і як тут поводиться, та кого боятися. Минали години, а пейзаж ставав дедалі більш чужим і ворожим. Згодом ми дісталися до місця, до якого прямували аграфи, - це була конструкція з металу й каміння, що височіла на ландшафті пагорбів, оповита дивною рослиною.

- Що це, - запитав я в Оллі, - до чого ми прийшли?

- Це резервний човник нашого корабля, розбився тут багато років тому, ми його використовуємо як базу для відпочинку, або під час подорожей.

Космічний корабель вимальовувався у нас на шляху, його обриси були явно інопланетними, не схожими на жодне судно, яке я до цього коли-небудь бачив. Гладкі, кутасті лінії й органічні вигини натякали на технологію, що набагато перевершує ту, яку я бачив до цього. Було очевидно, що цей корабель належав зовсім іншій расі. Колись чудове творіння, здатне борознити космос, тепер лежало в руїнах, наполовину поховане в інопланетному ґрунті, а його частини були розкидані по навколишній території.

У міру наближення стало зрозуміло, що корабель дуже давно зазнав карколомної аварії на цій планеті. Час і стихія завдали свого удару по колись блискучому корпусу, який тепер потьмянів і покрився корозією. Місцева фауна прийняла уламки корабля як своє власне каміння, а дивні ліани обвилися навколо кістяка корабля, інопланетна флора проростала з його понівечених нутрощів.

Аграфи просувалася тут обережно, зброя була напоготові, датчики скафандрів сканували околиці в пошуках будь-яких ознак небезпеки, а розвідники дрони борознили повітря. Інопланетна місцевість навколо нас кипіла різноманітним життям, звуки невідомих мені істот долинали до нас крізь туман та кущі.

Я використовував псі почуття, намагаючись промацати оточення на предмет прихованих загроз. А вийшло лише просканувати залишки корабля і визначити, що він начебто світиться зсередини, наповнений псі енергією.

- Показники псі енергії в кораблі високі, - передав я по зв’язку кіборгу який рухався переді мною та з легкістю долав перешкоди. - Хоч би яка технологія живила цей корабель, вона все ще активна тією чи іншою мірою.

- Поки що не привертай непотрібну увагу. На місті розберемося.

Ми вже майже наблизилися до корабля, земля під ногами ставала дедалі пухкішою, вона вкрита густим, чужорідним мохом, а в повітрі з'явився запах розкладання. Раптово з густих чагарників пролунав гучний шелесткий звук. Аграфи завмерли, приготувавши зброю, а перед ними вилізла із чагарників велика істота. Вона не була схожа ні на що, бачене мною раніше, з безліччю очей і кінцівок, покритих хітиновим екзоскелетом, який мерехтів у тьмяному світлі місцевого сонця.

Нагадувала мені ця істота багатоніжку, але з довгими кінцівками та з тулубом павука тільки в панцирі. Вона видала писк, її численні очі дивилися на нас із гастрономічним інтересом. Етор зробив за спиною жест рукою і повільно спрямував зброю на тварюку, а по зв'язку всім передав.

"Стояти на місці, - наказав він, його голос був спокійним - ця істота реагує на рух".

Псіони аграфів виставили псі щити перед групою. "Ми триматимемо істоту на відстані, але треба швидко діяти, якщо вона нападе, вразливі місця - верхня частина черепа та сустави".

Тварюка вагалася кілька хвилин, а потім зробила стрибок і випад, а згодом почався шквал атак усіма кінцівками по щитах. Аграфи стріляли зі своєї зброї, мі зі своєї, голки вдаряли в екзоскелет істоти, але не проникли всередину, попадали зрідка тільки в очі. Псіони фокусували свою псі енергію на захисті, тримаючи істоту якомога далі від нас. Це продовжувалося доки Оллі не використала псі атаку, яка приголомшила і відкинула чудовисько назад до кущів, але воно все одно повільно вставало на ноги.

- Відступаємо до корабля, поки воно приголомшене! - крикнув Етор.

Аграфи, прикриваючи один одного, як злагоджений організм, організовано рушили до розбитого корпусу. В цей час істота встаючи забарилася, її численні очі оглядали околиці, немов прораховуючи наступний крок та стежачи за здобиччю, що розбігалася та ховалася в кораблі. А ми тим часом видерлися по камінню і зайшли через шлюз, що вів у внутрішні приміщення. Коли зачинилися за нами двері, всі відчули полегшення, зашуміли вентилятори, вирівнявся тиск повітря. Аграфи відключили шоломи, вочевидь тут була можливість нормально дихати. Ми теж зробили те саме.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍