Емілі Теш - Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш

на ногах, навіть коли він сідав — тепер на містку стояв стілець, поліроване та блискуче командирське крісло, де Джоле сидів, спостерігаючи своїм гострим поглядом за інженерами, що працювали внизу. Кіра стояла біля його плеча. Він постійно з нею розмовляв, вірніше, розмовляв не з нею. Їй не потрібно було відповідати. Він просто хотів, щоб вона виглядала враженою.

Кіра ненавиділа те, що він був вражаючим. Вона дечому навчилася, спостерігаючи за ним — з того, як він міг з першого погляду визначити, хто коливається, хто невпевнений, і сказати потрібні слова, щоб вирази підлеглих змінилися, а рішучість подвоїлася. Вона часто дивувалася, скільки з того, що він сказав, було брехнею. Анекдот про командос із крила Хагенен, які вижили у важкому місці під час війни — правда чи брехня? Обіцянка про нові надбавки на розкіш за кілька тижнів — правда чи брехня? Похвала та заохочення, схвалення та пропозиції — що було фальшивкою? Звідки хтось міг знати?

Кіра кохала його все своє життя. Невже це все була брехня?

«Ти завжди мала командний потенціал, — сказав їй Джоле через одинадцять з половиною годин після дванадцятигодинної ротації. На мостику нарешті затихло. Він подивився на обличчя виснажених системних інженерів, які витратили вісім годин, намагаючись змусити нещодавно поставлений тіньовий двигун дредноута знову інтегруватися з старою системою захисту, і сказав їм піти виспатися та повернутися свіжими пізніше. «Не думайте, що ніхто не бачив, як ви привели своїх Горобців у форму, чи на які жертви ви пішли, щоб допомогти їм стати кращими. Ти лідер за своєю природою, Валькірі».

Кіра облизнула губи. — Сер, — сказала вона.

Джоле підвівся. Він злегка застогнав, коли вага лягла на хвору ногу. У вусі Кіри тихо задзижчав її зв’язок, а потім пролунав музичний інопланетний голос Ісо: «Валькірі?»

«Вона на службі, ідіот. Розмовляй зі мною, а не з нею, — відповів Аві.

Кіра тримала незмінним вираз обличчя. Ісо та Аві весь час спілкувалися на приватному каналі змовників. Часом було приємно чути їхні голоси, коли вона волочилася за Джоле по коридорах Віктріса. Це завадило їй потрапити під хвилю харизми Джоле. Ісо та Аві були справжніми. Вони не говорили неправди. У Клео в дитячій кімнаті на ліжку була захована гарнітура. Кірі іноді доводилося чути її голос, коли в дитячій кімнаті було тихо і безпечно. Їй хотілося, щоб був спосіб підключити Магі до зв’язку.

«Ах, до біса», — сказав Джоле і знову важко сів у командирське крісло. Він нахилився вперед і стягнув черевик, а потім підкотив штанину. Яскраво-вогняний шрам простягався вниз по литці, з обпаленими й вигризеними шматками м’язів. Джоле криво посміхнувся Кірі. «Огидно, я знаю», — сказав він. «І вони звинуватили нас у військових злочинах». Він нахилився вперед, знову застогнавши, і вп’явся великими пальцями в викривлену шкіру литки. «Ваша сестра допомагала мені в цьому».

Кіра стояла завмерши. Про Урсу ніхто з них ще не говорив. Що він хоче сказатити про Урсу — після того, що він зробив з нею…

«Ти сумуєш за нею, Валькірі?» запитав Джоле. «Я сумую».

Що він хотів почути? «Урса була зрадницею», — сказала Кіра.

«Вона була егоїсткою, так», — сказав Джоле. «Вона цінувала себе понад людство. Але світ не ділиться на добрих людей і зрадників, знаєш».

Це було повною протилежністю всьому, чого завжди вчили Кіру. Вона нічого не сказала.

«Я чую, як ти думаєш», — сказав Джол, а потім зітхнув і закотив штанину вниз, приховуючи шрам. Він зняв другий черевик. Кіра подивилася на свої ноги в шкарпетках на блискучій підлозі мостика. Джоле поворушив пальцями на ногах. «Валькірі», — сказав він. «Подивись на мене».

Кіра подивилася на нього. На його щоках була щетина. Його лоб був зморщений. Якщо вона дивилася на ці речі на його обличчі, то могла уникнути його гострих сірих очей.

«Ти не дурна дівчина», — сказав він. «Я думаю, ти достатньо доросла, щоб зрозуміти, що інколи світ складний. Одна з речей, які робить лідер, це спрощує речі для інших людей. Це те, що я роблю. Я справляюся з труднощами, щоб наші люди могли зосередитися на тому, що дійсно важливе».

«Чи була Урса складною?» сказала Кіра. Її голос пролунав достатньо тихо.

Джоле розсміявся. Коли він сказав: «Дуже».

Кіра відчула дивну порожнечу в животі. Вона сказала: «Ти…»

Вона хотіла забрати це назад, щойно це сказала. Вона не хотіла це чути від нього. Вона не хотіла знати.

«Мені завжди було цікаво, як багато ти розумієш», — сказав Джоле. «Ти була дуже молодою».

— Сер, — розпачливо сказала Кіра.

«Це особиста розмова, Валькірі», — м’яко сказав Джоле. «Ви не повинні називати мене сер».

Після того, як ця милиця зникла, Кірі взагалі нічого було сказати.

«Іноді мені цікаво, що вона думає про мене зараз», — сказав Джоле. “Я сумніваюся, що це комплімент - ні, це не було б компліментом. Гадаю, у неї є маленька неприємна історія, яку вона розповідає собі, щоб почуватися краще через те, що вона зробила. Про те, що вона зрадила. Бідолашна Урсула! Мені шкода її».

Він знову звівся на ноги, цього разу без стогону, і доплентався до поруччя. Тепер він стояв зовсім близько. Кіра відчула, як напружився кожен її м’яз — вона сказала собі, що панікує ні про що, — а потім Джоле поклав свою велику руку на її руку на поручні, глянув на неї, усміхнувся та сказав: «Валькірі, ти почервоніла».

«Ти змусив її?» — випалила Кіра.

Після того, як вона це сказала, місток «Віктріса» раптом став величезним, порожнім і лунким; як печера Мудрості на Хризотеміді, як безмежні відстані, створені машиною в покоях Мудреців. Кіра була маленькою дурною крапкою у гігантському байдужому всесвіті, і вона сказала щось неймовірне, і тиша зростала й зростала.

Джоле відвів руку від неї. Він обернувся й подивився на неї прямо. Він нахмурився.

«Хтось сказав тобі це?» сказав він. “Хто? Це брехня, Валькірі».

Урса розповіла мені, вимовив вир думок Кіри. А потім вона подумала, що Урса сказала не зовсім так — але він сказав, що вона вигадає якусь неприємну історію — хіба це була неприємна історія?

Вона усвідомила жахливу дірку всередині себе, яку вона носила з собою — як довго це було? Час нічого не значив для Мудрості та її хитрощів. Порожнеча гризла Кіру всередині відтоді, як їй дали у дитячій кімнаті перше завдання. Все, чого вона хотіла, все, що хотіла Кіра, прямо в глибині її серця, це сказати, що все, що пішло не так у її світі, було просто якоюсь жахливою помилкою.

Це не могло бути брехнею. Усе, що Кіра знала, усе, що вона завжди