Чарлі Джейн Андерс - Усі птахи в небі (ЛП)

— Ти говориш дурниці. — Серафина засміялася, гризучи ніжку кролика. — Весь час, коли ми були разом, ти шукав зачіпки, щоб покинути мене.

— Ні! Я про це не думав.

— Ти міг би задуматися, чому я поставила тебе на "випробувальний термін". Ти ніби намагався підказати, щоб я відшила тебе. І просто не хотів, щоб це було твоєю провиною.

Це вразило Лоуренса своєю простотою. Але він не міг заперечувати відповідність її слів усім фактам. Група циган у традиційних маленьких жилетах підійшла до них, щоб спробувати вламати їх на серенаду. У тому числі маленькі діти в жилетах, які належали до його сну. Лоуренс прогнав їх, потім відчув себе винуватим і побіг за ними і дав їм сто баксів, коли вони виходили з ресторану. Лайно. Маленькі діти в маленьких жилетах, вже пізно.

— Я до сих пір не знаю, який камінь дав тобі поштовх, щоб остаточно кинути мене, — сказала Серафина, коли він повернувся. — Щось трапилося, але я ніколи не знала, що.

Лоуренс подумав про бабусине кільце і про те, як Патриція вирвала його від нього, і задихнувся прямо за столом.

— Я не можу, — сказав він. — І не хочу говорити про це.

Він пішов до чоловічої кімнати і бризнув водою на обличчя. Його борода у вигляді качки виглядала не лише незграбно — схоже, що він не зміг попасти у тренд. Як тільки він повернеться додому, він позбудеться її.

— Так, — сказав він, повернувшись до столу. — Давай змінимо тему. — Що з твоїми емоційними роботами?

— Ми втратили фінансування. — Серафина їла дитинча восьминога. — Якраз тоді, коли опинилися на межі прориву. У будь-якому випадку це вже не має смислу. Ми намагалися створити роботів, які могли взаємодіяти з почуттями людей інтуїтивним шляхом. Але ми зосередилися на неправильному підході. Ми не потребуємо кращого емоційного зв'язку з машинами. Нам потрібно, щоб у людей було більше співпереживання. Причиною існування цієї долини є те, що люди створили її, щоб посадити в неволю інших людей. Ось як ми виправдовуємо вбивства один одного.

При цьому Лоуренс раптово згадав, як розлетілася голова Дороті, і прогнав спогад якомога швидше.

Наступного дня Лоуренс вирішив — йому потрібна нова подруга, тому що інакше він перетвориться на бездушного відлюдника.

Ніхто не розміщував персональних об'яв або не намагався дзвонити незнайомим людям, замість цього всі знаходили романтичних партнерів, використовуючи Кедді, які працювали навіть після того, як інші пристрої починали відмовляти, і мали нереальний час автономної роботи. Лоуренс не виступав проти використання Кедді для отримання даних, він просто хотів почекати, поки не вийде з відкритим вихідним кодом Кедді OS, бо ненавидів патентоване програмне забезпечення. Але поки що Лоуренс тільки встиг перетворити Кедді на еквівалент Crappy iPad десятилітньої давності, хоч і намагався досягти більшого. Тим часом його дослідження Кедді затримувало його щоденну роботу по допомозі банку заплутувати людей.

Лоуренс пішов на пляж, де люди розпалювали багаття та стрибали через нього у нижній білизні. Дим пахнув шкідливими домішками, ніби вони використовували неправильний вид дерева або просто палили шматки пластику разом з колодами. Дівчина, якій на вигляд було ледь вісімнадцять, підбігла і поцілувала Лоуренса в уста, він міг бачити всі її ребра під тонкою сорочкою, слина смакувала як гранатовий сік. Але він просто стояв, і вона втекла.

Лоуренс витягнув безпритульного Кедді. Той пробудився до життя, формуючи меню. Однак поблизу не було жодної вишки, тому він не міг синхронізуватися з мережею і завантажити новий вміст. Однак пам'ять Кедді все ще тримала старі новини цього ранку — геноцид, вибухи та дебати щодо Конституції. Він намагався змусити Кедді покерувати деякими органайзерами свого життя, але вони були марні без взаємодії з мережею.

Нарешті він відійшов далі від пляжу і пішов сходами назад до Великого шосе і на захід.

Як тільки з'явилася мережа, заставка знову розгорнулася і вікна почали наповнюватися свіжими поганими новинами. Плюс повідомленнями від людей, яких Лоуренс знав, і списками зустрічей і подій, на які Лоуренс міг піти. Через декілька кварталів він дізнався про вечір вільної поезії в гаражі, недалеко від нього.

Лоуренс відчував себе настільки ізольованим, що прагнув віддати контроль над його життям цій великій сльозі. Він відчував легкість і гладкість Кедді у своїх руках, ніби той був у воді, а округлі краї стискав двома долонями. Екран розкрутив спіраль і освіжився. Даючи більше можливостей, більше способів Лоуренсові бути з людьми. Самотність була тілесним відчуттям, антизбудженням, яке йшло від його основного ядра.

Екран Кедді розгорнув нову панель: через годину повинна була відбутися зустріч виробників робототехніки. І конкретно згадувалося, що там збирається бути Марго Вега: Марго, яку Лоуренс не бачив після наукової виставки, коли йому було п'ятнадцять років. Він був просто зобв'язаний зустрітися з нею. Він не спілкувався з Марго, не зв'язувався з нею через будь-які соціальні мережі і думав про неї лише один-два рази за останні вісім років, включаючи одну інтенсивну фантазію, коли йому було сімнадцять — то звідки ця штукенція знає про Марго? Він відчував себе збудженим і наляканим. Це був не просто аналіз даних, у цієї штукенції не могло бути ніякого інтелекту.

— Серйозно. Хто ти?