Ян Ілліч Таксюр - Гумор та сатира

Запрошення приніс.

— Дай, тему подивлюся,

Я ж не якесь село!

«Здобутки революцій» —

Написано було.

Які ж такі здобутки?

То штука непроста…

Я сів до столу хутко,

Пригадувати став.

Щоб, як прийду на захід,

Де прапорів краса,

Ніхто не зміг сказати:

— Ти, хлопче, не в курсах.

Я думав цілий ранок,

Я думав день і ніч:

— Пригадуй, ну, Іване!

Бо то ж важлива річ.

Дочка пішла до школи,

Пішов на дворі сніг.

Так довго ще ніколи

Я думати не міг.

Здобутків отих клятих

Я так і не згадав.

І не пішов на свято,

І з того не страждав.

Мораль: напружуй лоба.

Щоб не було біди,

Покличуть — думать спробуй,

А потім не іди.

Вінець творіння

Коли я бачу, як Петро

Шашлик гризе, немов вовчиця,

І п’яний з братом лізе биться,

І гатить йому під ребро,

Мовляв, на Путіна він схожий,

Тоді питаю: «Боже! Боже!

Для цього Ти зробив його?»

І чую в серці: «Ні, не для того…»

Привиди ночі

Мені приснився знову дивний сон —

Приходять у мій дім якісь уроди,

І кажуть: «Ми — посланці від народу,

Синів його відбірний легіон.

А ну, давай, нам, дядьку, напрямки,

Чи можна тебе звати патріотом?

І, взагалі, скажи нам, хто ти, що ти?

Які ти маєш погляди, думки?»

Дивлюсь на тих «відбірних» (хоч і сплю)

Яке ж воно дурне, бридке, убоге!

«А вам, пани люб’язні, що до того?

Ну, звісно, рідну землю я люблю».

«То все слова! — вола мені юрма, —

Ти довідку нам дай чи документа!

Щоб там була печатка президента.

А як не маєш, тут тобі й тюрма!».

І голосно ригають, мов скоти,

На стіл сідають та на підвіконня.

Я їм: «Вимоги ваші не законні,

І прошу не звертатися на «ти»!

Як можете, — кажу, — такі брудні,

Тут виступать від імені держави?»

А ті зухвало: «Значить, маєм право!»

І лист зім’ятий тикають мені.

«Читай-но, вуйко, пишуть там про нас,

Що ми шляхетні, гарні та відважні.

Он, бач, які там підписи поважні?

До речі, де тут грошики у вас?»

Хто вас наслав?! Кошмарна, підла жуть!

(Що покидьок — у кожного на пиці).

«Від кого ми, державна таємниця!»,

І знов ригають, і, мов коні, ржуть.

Скажіть, цей сон — то особливий знак?

Вночі прийшов з якої він нагоди?

Сказать, що хазяйнують в нас уроди?

Так ми це бачим кожень день і так.

Казус Степана

Мій друг Степан

Собою так пишався,

Що в нього слід

На тілі залишався.

Коли він думав про свої чесноти,

Збиралися краплини поту,

І речення писали між грудей:

«Степаночку, ти краще всіх людей!»

І довго він беріг цю таємницю.

Бувало, натовп йде багатолиций,

Він дивиться в обличчя перехожих,

І в серці дума: «Боже! Боже!

Чому один я в тебе?

А інші — примітивні непотреби»

На жаль, не знав мій друг Степан,

Що кожний з перехожих громадян

Так само думає про себе…

І в цьому є трагедій буття,

І в цьому є пекельний холод майбуття.

А вихід є?

В гордині каяття.

Епітафія від кутюр

Твій макіяж, краса і врода

Залишать подіум навік.

Ти не вживала вуглевода,

До сала шлунок твій не звик.

Тебе лякали борщ, тефтелі…

Тепер дрес-код лежить в землі.

Терниста путь у топ-моделі.

А чи ти їла взагалі?

На прах твій без холестерину

Плита із написом лягла:

«Хотіла стать «Міс Україна».

Лише три дні не дожила».

Дума про сміливого радикала

Я знав одного радикала,

Так його нічого не лякало!

Ні старі бібусі, ні дідусі,