Енді Вір - Марсіянин

у мене справді будуть проблеми. У мене скінчиться кисень навіть, якщо я витрачатиму на це усю свою енергію. Це смертельний сценарій. Але насправді він смертельний набагато раніше того. Я потребую енергії для руху, або я застрягну тут поки борва мину чи розвіється. Це може тривати місяці.

Що більше енергії я виробляю, то більше її буде для руху. При ясному небі я віддаю 80% усієї енергії на просування вперед. Так я долаю 90 км за Сол. То ж зараз, при втраті 3%, я долаю на 3,3 км менше ніж мав би.

Не страшно втратити трохи відстані за Сол. У мене досить часу, але я можу дозволити собі заглибиться надто далеко у борву, бо інакше я ніколи не виберусь з неї.

У найгіршому випадку я мушу подорожувати швидше від шторму. Якщо я зможу їхати швидше, я зможу оминути її не потрапивши у її пастку. Я мушу з’ясувати, як швидко вона просувається.

Я можу зробити це сидячи тут ще один Сол. Я можу порівняти завтрашню потужність з согоднішньою. Все що треба, це впевнитись, що порівнюю дані за ту ж годину дня. Так я дізнаюсь як швидко рухаються борва, принаймні у термінах відсоткової втрати.

Але я також повинен знати форму борви.

Пилові бурі великі. Вони можуть бути тисячі кілометрів у діаметрі. То ж коли я об’їжджатиму борву, мені треба буде знати у якому напрямі рушити. Мені треба бути їхати перпендикулярно до напряму просування борви і у напрямі, де вона слабша.

То ж ось мій план.

наразі я можу проїхати 86 км (тому що учора не зміг зарядити батареї повністю). Я залишу один сонячний стільник тут і поїду на 40 км на південь. Відтак я скину ще один сонячний стільник й поїду ще на 40 км на південь. У мене буде три точки для даних вздовж 80 км.

Наступного дня я поїду назад щоб зібрати стільники й отримати дані. Порівнюючи потужність для тої ж години дня у цих трьох місцях, я визначу форму борви. Якщо борва щільніша на півдні, я поїду оминати її з півночі. Якщо щільніше на півночі, їду на південь.

Я надіюсь поїхати на південь. Скіапареллі лежить на південний схід від мене. Просування на північ сильно подовжить мою подорож.

З моїм планом е малесенька проблемка: у мене немає засобів для запису потужності покинутих сонячних стільників. Я легко можу слідкувати за потужністю й зберігати дані за допомогою комп’ютера ровера, але мені треба дещо, що я можу винести й лишити. Я не можу просто брати показники поки їду. Мені потрібні показники в один час з різних місць.

Тому сьогодні я витрачу увесь день на вправи з шаленої науки. Треба зробити щось, що може записувати показники потужності. Дещо, що я зможу лишити разом з одним сонячним стільником.

Оскільки я все одно тут загруз на день, я розкладу ззовні сонячні стільники. Можливо так я зможу повністю зарядити батареї.

Журнал: Сол 477

Я працював увесь учорашній та сьогоднішній день, але думаю, що я готовий виміряти борву.

Коли я збирав речі для подорожі, я впевнився, що захопив усі свої набори та інструменти. Просто на випадок потреби ремонту ровера в дорозі.

Спальню перетворив на лабораторію. Я виклав із скринь з запасами примітивний стіл, а скриню для зразків використав як стілець.

Я потребував способу запису часу та потужності сонячних стільників. Складна частина саме як записувати показники. І рішенням став додатковий ПЧД скафандр, який я узяв з собою.

Гарна особливість ПЧД скафандрів - наявність у них камер, котрі записують усе, що перед ними. Одна камера на правому рукаві (чи лівому, якщо астронавт шульга), і одна над видовим щитом. Поточний час світиться у лівому нижньому куті зображення, зовсім як у тремтливих домашніх відео, які раніше знімав тато.

У моєму електронному наборі є кілька ваттметрів. То ж подумав: навіщо робити власну систему записування? Я можу просто протягом дня фільмувати ваттметрі.

Тому ось що я зробив.

По-перше, я познімав камери з запасного скафандра для ПЧД. Потрібно було бути обережним - я не хотів зіпсувати скафандр. Він - єдиний запасний. Мені потрібні були камери та дроти, які тяглись до мікросхем пам’яті.

Ваттметр я поклав у маленьку ємність для зразків, відтак камеру приклеїв до внутрішнього боку ляди. Коли я зачинив ємність, камера нормально записувала показники ватрметра.

Для перевірки я використав електропотужність ровера. Звідки камера отримуватиме енергію, якщо я залишу її на поверхні? Ну, річ у тім, що я під’єднаю її до сонячного стільника площею 2 квадратні метри. Цього буде досить. А ще я поклав у ємність маленький акумулятор, щоб той живив її впродовж ночі (знову таки, знятий зі скафандра для ПЧД).

Наступна проблема - це тепло, точніше його брак. Щойно я винесу цю річ назовні із ровера, вона почне скажено швидко охолоджуватись. У якийсь момент вона стане такою холодною, що електроніка просто цілковито припинить працювати.

Отже мені було потрібне джерело тепла. Мій електронний набір допоміг і цього разу. Резистори. Купа резисторів. Камері та ваттметру потрібна лише невелика часточка того, що виробляє сонячний стільник. Тому я просто скину решту потужності на резистори.

Резистори нагріваються. Це те, що вони завжди роблять. Це і є моє джерело тепла.

Я зробив та перевірив два “реєстратора потужності” й переконався, що зображення записується як слід.