Джон Гришем - Острів Каміно

Брюс, продовжуючи стояти, поцікавився:

— Гаразд, але що ви хочете там знайти?

— Викрадені рукописи Френсіса Скотта Фіцджеральда з колекції, що належить Бібліотеці Принстона,— відповів Бредшоу.

Брюс, анітрохи не зніяковівши, засміявся і спитав:

— Ви серйозно?

— А самі як думаєте?

— Ну, мабуть, так. Можна я прочитаю?— він помахав ордером на обшук.

— Авжеж. До речі, зараз у вашому магазині п’ятеро агентів, включаючи нас.

— Що ж, почувайтесь як удома. Нагорі можна випити кави.

— Ми знаємо.

Брюс сів за стіл і уважно ознайомився з текстом ордера. Він не поспішав, повільно гортав сторінки й усім своїм виглядом показував безтурботність. Закінчивши, він зауважив:

— Ну, тут усе досить конкретно.

Тоді встав, потягнувся й подумав, що робити далі.

— Там ідеться лише про сховище в підвалі, чи не так?

— Так,— підтвердив Бредшоу.

— Там дуже багато цінних речей, і... ну, ваші колеги з ФБР славляться тим, що після обшуків за ордером лишають після себе цілковитий розгром.

— Ви забагато дивитесь телевізор,— відмахнувся Ванно.— Ми знаємо, що робимо, і якщо ви нам не заважатимете, ніхто в магазині навіть не дізнається, що ми тут були.

— Щось сумніваюся.

— Ходімо.

Прихопивши із собою ордер, Брюс провів їх у задню частину магазину, де вже чекали інші троє агентів, одягнені як звичайні туристи. Брюс удав, що не помічає їх, і відімкнув двері в підвал. Клацнувши вимикачем, він попередив:

— Обережно, сходи.

У підвалі він теж увімкнув світло й зупинився біля дверей у сховище, де набрав код. Відчинивши сховище, він увімкнув світло й там, і коли всі п’ятеро агентів зайшли, пояснив, указавши на стіни:

— Усе це рідкісні перші видання. Навряд чи вас щось тут зацікавить.

Один з агентів дістав маленьку відеокамеру й почав знімати інтер’єр сховища.

— Відкрийте сейф, — скомандував Бредшоу, і Брюс підкорився. Розкривши дверцята, він указав на верхні полиці:

— Тут найрідкісніші книги. Хочете подивитися?

— Можливо, пізніше,— відгукнувся Бредшоу.— Почнімо з цих чотирьох ящиків.

Він точно знав, що йому треба.

Брюс витяг перший ящик. У ньому були два кедрові футляри, як і казала Мерсер. Узявши один із них, він поклав його на стіл і зняв кришку.

— Це оригінальний рукопис роману Джона Данна Мак-Дональда «Темніші за бурштин», опублікованого в 1966 році. Я купив його близько десяти років тому, і в мене є рахунок, який це підтверджує.

Бредшоу й Ванно схилились над рукописом.

— Не заперечуєте, якщо ми подивимось?— запитав Ванно. Обидва мали великий досвід і знали, що роблять.

— Прошу.

Рукопис був надрукований, і сторінки добре збереглися й майже не вицвіли. Трохи погортавши рукопис, вони втратили до нього цікавість.

— А інший? — запитав Бредшоу.

Брюс витяг другий кедровий футляр, поклав його на стіл поруч із першим і зняв кришку.

— Ще один рукопис Мак-Дональда, «Самотній срібний дощ», опублікований у 1985 році. На нього теж є рахунок.

Цей рукопис теж добре зберігся й був надрукований із нотатками на полях. Брюс додав:

— Мак-Дональд жив на судні, де електроенергії було обмаль. Друкував він на старій механічній друкарській машинці Underwood і працював дуже педантично. Його рукописи надзвичайно охайні.

Цей рукопис їх явно не цікавив, але вони все ж перегорнули кілька сторінок.

Брюс не втримався й вирішив трохи розважитись:

— Я точно не пам’ятаю, але Фіцджеральд же ніби писав свої романи від руки?

Відповіді він не дочекався.

Бредшоу повернувся до сейфа й розпорядився:

— Тепер другий ящик.

Брюс його висунув, і Бредшоу з Ванно підійшли впритул, щоб заглянути туди. Ящик виявився пустим — як і третій та четвертий. Приголомшений Бредшоу розгублено позирнув на Ванно, який вирячився на порожні ящики, не вірячи своїм очам.

Не в змозі отямитись від шоку, Бредшоу вимовив:

— Вийміть із сейфа все.

— Без проблем, — сказав Брюс.— Але, як на мене, ясно, що хтось