Володимир Львович Єшкілєв - Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника

нахабним пухирем. Расою, приреченою на бурхливу експансію, вбивчі кризи і швидке згасання.

Сподіваючись на вас.

Вони на нас сподіваються. А ми, ще навіть не навчившись долати відстані, більші від двохсот парсеків, намагаємося протистояти чудовиську, яке поставило крапку в мільярдолітній історії Повзучих Отців. Тих, котрі подорожували всією Галактикою, наче кімнатами власного дому. Ми — самовпевнені вискочки. До речі, саме так міркують ґ'орміти. І чекають. Чекають. Сволоти хвостаті.

Вольск встає. Ліжко зникає в стіні. Він вмикає комунікатор. На екрані виникає обличчя ксенобіолога.

— Вітаю тебе, докторе Одоліє Ґвендолін Маккосліб, уроджена баронесо Вей, — промовляє археолог, мавпуючи поклін, бачений ним в історичному серіалі.

— Вітаю і тебе, старший спеціалісте Олександре, уроджений Вольск, — у тон йому відповідає дружина опального адмірала.

— Ти отримала мою аналітичну записку?

— Так. Я здивована.

— Чому?

— Я не думала, що тобі в Розпліднику дали такі обширні знання про друге гніздо ґиргів. Я взагалі мало що пам'ятаю про Розплідник.

— Я також небагато пам'ятав. А потім пам'ять повернулася.

— Вітаю.

— Та, що стоїть на краю, — несподівано мовить Вольск, упнувшись очима в обличчя Вей.

Але нічого не відбувається. Ксенобіолог нерозуміюче дивиться на техноархеолога.

«Не спрацювало, — констатує той. — Можливо, її пам'ять закодували іншою ключовою фразою?»

37

Борт крейсера А15 «Майсіра»,

орбіта планети Аурелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтра.

26 януарія 417 року Ери Відновлення

— Що б там не казали, а розмір має значення, — Еарлан Третій відводить погляд від панорамного екрану, яким повільно рухається величний силует лінкора. На смугастих призмах та опуклих гондолах його двигунних блоків спалахують і гаснуть оранжеві світлові відблиски. Кораблі летять над освітленим боком Аврелії.

— Кажуть, що він проклятий, — Марков змішує складові яскраво-червоного напою у високій склянці.

— Хто каже?

— Усі кажуть, сіре.

— Містика знову стала модною?

— Подякуйте Преподобним сестрам, сіре.

— А що ще кажуть?

— Кажуть, що ви даремно відмовили Маккослібові. Його присутність там була би доречною.

— Обійдеться.

— Вам видніше, сіре.

— Саме так. Мені видніше, — імператор опускається у глибоке, наче протиперевантажний кокон, крісло. — А тобі варто було б попрощатися з Вей і Вольском. Вони у приватних бесідах про тебе добре відгукуються. Краще, аніж ти вартуєш.

— Не люблю прощань, сіре. Окрім того, я не впевнений, що вони хотіли би бачити поліцейську пику в останні хвилини перед відльотом… Я ось, сіре, дивився на цю споруду, — Марков киває на екран із пропливаючим лінкором, — і мене відвідала одна цікава думка.

— Думка?

— Так, сіре. Я собі поміркував: колись для пересування Галактикою великі стародавні раси не потребували зорельотів. Вони використовували портали для миттєвої телепортації, «зоряні ворота» або «темні брами».

— Це відомий факт.

— Чому ж тоді ґ'орміти, учні Повзучих, відмовилися від зручних порталів і повернулися до незручних зорельотів?

— А хто сказав, що Повзучі допустили ящерів до технологій «темних брам»?

— Невже за мільйони років ґ'орміти не змогли б повторити досягнення своїх наставників? Мені, сіре, здається, що тут щось не так.

— Є якісь припущення?

— Я поставлю це запитання нашим штатним ґ'ормітознавцям. Нехай думають.

— Оце правильно. На такі питання повинні відповідати спеціалісти. Ми останнім часом забагато фантазуємо. Це все від незнання, Марков. Наші відомості про Ґ'орму дуже приблизні. Настільки приблизні, що я вбачаю в цій приблизності одну з актуальних загроз нашій безпеці. Служба не дає собі з цим ради, — імператор прикрив очі. — До речі, їхні аґенти більше не контактували з Вольском?

— Ні, сіре. Принаймні в тілесній формі. Був зафіксований тільки один контакт.

— Чому вони обрали саме Вольска?

— Вони мали можливість всебічно вивчити його на Фаренго. Давно помічено: ящери воліють мати справу з тими, кого вони добре вивчили.

— Консервативна раса.

— Обережна, сіре.

— А Вольск отримав від ґ'ормітів їхній засіб зв'язку чи щось подібне?

— Наскільки ми знаємо, ні. І це насторожує, сіре.

— Отже, на лінкорі буде ще хтось із їхніх.

— Можливо, сіре. Не виключено, що вони навчилися встановлювати зв'язок на відстані, без використання інсайдерів.

— Це як?

— Я не спеціаліст, сіре.

— Годі тобі, — імператор невизначено розмахує рукою. — Не лови мене на слові. Я тебе зараз запитую не як спеціаліста, а як здогадливого сучого сина.

— Як здогадливий сучий син, відповідаю: мікропортали, сіре. Або ж… щось таке, чого ми взагалі уявити не можемо. Щось на зразок тієї зброї, якою вбили пасажирів «Максвела».

Імператор повертає своє крісло до екрану. Над дюзами маршових двигунів лінкора спалахує білувате ґало. «Айн Соф» готується йти на Тридцять восьмий лімес. Тінь планети накриває його, і тільки ланцюжки червоних і зелених вогнів виявляють присутність найбільшого із зоряних човнів людської раси.

— Ні пуху… — шепоче тіронієць.

На лінкорі його не чують. Тому ніхто із тих, хто перебуває на борту «Айн Софа», не посилає тіронійця до біса.

38

Замок клану Б'едор,

планета Ґ'орма (9КС1167:4),

зоряна система Мігрінт (Оала).

П'ята лінія 78-го циклу

Чотирнадцятого Пробудження

(26.01.417 року ЕВ)

Складна гра синього і бузкового світла створює в цій залі ілюзію безмежності. Зала, справді, простора, її стіни оздоблені дзеркальними горельєфами; зображення в'юнких рослин обплітають опори високих арок. Горельєфами ллються потоки рідини, яка світиться, мерехтливі блакитні краплі — великі, важкі — безшумно зникають у гладкій темряві, яка замінює тут підлогу. Така ж темрява ховає у своєму лоні верховини дзеркальних арок.

Там, де синє світло збирається у широкі пульсуючі кільця, стоять ящери клану Б'едор. Їх дванадцять. Рівно стільки, скільки потрібно для церемонії Рааб. Церемонії, яку заповіли пращури ящерів — великі Дракони давнини, що прийшли до Ґ'орми із Зоряної Колиски. Дванадцять ящерів клану Б'едор утворюють коло, їхні хвости рухаються у поважному ритмі. Їхні думки зливаються до єдиного потоку загального знання. Спочатку вони подумки звертаються до Драконів давнини, які піднеслися на вищі рівні буття, до безсмертних тіней, наближених до первісних таємниць Всесвіту. Ящери сумують за відходом давніх і бажають їм справжнього спокою в недосяжних обителях, поряд зі святими тінями Повзучих Отців.

Ящери клану Б'едор подумки просять пращурів-Драконів стати до кола Рааб і з'єднати велике давнє знання із сучасним, занепалим і нетривким. Ящери входять в транс, переривають потік буденної свідомості. Ніби крижана хвиля змиває їхні дрібні міркування, спогади, відчуття. Тиша і темрява. Темрява і ніщо. У порожнечі спалахує примарна безколірна цятка. Цятка стає яскравішою, наливається білим кольором. Тіла ящерів завмирають. Вони всі бачать одне й те ж: цятка наближається, розкривається білою полум'яною квіткою, з люттю хижака охоплює їх свідомості. Ящери клану Б'едор бачать вихори і плями. А потім вихори і плями заступає видіння безмежної пустелі з блакитним піском. Пустеля лежить під фіолетовим небом з невагомими сріблястими хмаринками.