Жан-Поль Сартр - Шляхи свободи. Зрілий вік

боятися, вона мені довіряє. Вся ця історія була для неї жахливим потрясінням, та не можна сказати, що вона по-справжньому нещасна.

— Ти одружишся з нею! — повторив Матьє. — Вона ненавидить мене, — трохи тихіше додав він.

— Постав себе на її місце, — суворо сказав Даніель.

— Знаю. Поставив. Вона казала тобі про мене?

— Зовсім небагато.

— Знаєш, — сказав Матьє, — мені дивно, що ти одружуєшся з нею.

— Шкодуєш?

— Ні, як на мене, то це справжнісіньке лихо.

— Дякую.

— Лихо для вас обох. Не знаю, чому.

— Не турбуйся, все буде гаразд. Якщо народиться хлопчик, то назвемо його Матьє.

Матьє зірвався на ноги, стиснувши кулаки.

— Замовкни! — скрикнув він.

— Гаразд, не гнівайся, — сказав Даніель.

І неуважно повторив:

— Не гнівайся. Не гнівайся.

Він усе не наважувався піти.

— То ти, — сказав Матьє, — прийшов глянути, яке обличчя в мене буде, коли я почую всю цю історію?

— Трохи й задля цього, — сказав Даніель. — Як по правді, то й задля цього теж. У тебе був завжди такий… статечний вигляд: це дратувало мене.

— Що ж, тепер ти побачив, — сказав Матьє. — Не такий уже я і статечний.

— Справдні, не такий.

Даніель ступнув кілька кроків до дверей і раптом повернувся до Матьє; де й подівся його іронічний вигляд, та від цього виглядав він ще гірше.

— Матьє, я гомосексуаліст, — сказав він.

— Як? — перепитав Матьє.

Даніель відступив назад і зачудовано глянув на нього, в очах його палала лють.

— Це викликає в тебе огиду, правда ж?

— Ти гомосексуаліст? — поволі повторив Матьє. — Ні, це не викликає в мене огиди; а чому б воно мало викликати її в мене?

— Прошу тебе, — сказав Даніель, — ти не повинен вдавати переді мною людину широких поглядів…

Матьє не відповів. Він дивився на Даніеля й думав: «Він гомосексуаліст». Особливого подиву й не було.

— Ти нічого не кажеш, — хрипко провадив Даніель. — Маєш слушність. У тебе правильна реакція, в цьому я й не сумнівався, таку реакцію повинна мати кожна здорова людина, та ти міг би залишити її при собі.

Даніель завмер, притиснувши руки до тіла, вигляд у нього був убогий. «І чому це йому захотілося роздирати свої виразки саме переді мною?» — безжалісно подумав Матьє. Він розумів, що повинен щось сказати у відповідь; та його повністю охопила глибока, мертвотна байдужість. Урешті, в ту мить все йому здавалося таким природним, таким нормальним: він був мерзотником, Даніель гомосексуалістом, все воно вкладалося у звичні рамки. Нарешті він озвався:

— Ти можеш бути ким завгодно, мені це анідесь.

— Авжеж, — із погордою посміхнувся Даніель. — Авжеж, тобі воно анідесь. У тебе досить проблем зі своєю власною совістю.

— То навіщо ти мені це сказав?

— Мені… мені хотілося поглянути, яке враження це справить на такого чолов'ягу, як ти, — відкашлявшись, сказав Даніель. — Крім того, тепер є хтось такий, що знає, і, може, мені… мені й самому пощастить повірити у це.

Він позеленів і насилу вимовляв слова, та все ж посміхався. Матьє не зміг витерпіти цієї посмішки й одвернувся.

Даніель усміхнувся.

— Це дивує тебе? Це суперечить твоїм уявленням про гомосексуалістів?

Матьє хутко підняв голову.

— Не пишайся переді мною, — сказав він. — На це важко дивитися. Не варто пишатися переді мною. Може, ти й огидний сам для себе, та не більше, ніж я для себе огидний, ми варті одне одного. Втім, — подумавши, сказав він, — саме тому ти й розповідаєш мені про все це. Це ж не так важко — сповідуватися покидькові; а все ж таки результат від сповіді є.

— Ох ти ж хитрун! — сказав Даніель вульґарним тоном, якого Матьє від нього ніколи не чув.

Вони замовкли. Даніель дивися просто перед собою, погляд його був заціпенілий і непорушний, мов у дідугана. Матьє відчув, як ньому болісно поворухнулося сумління.

— Але якщо ти такий, то навіщо ж одружуєшся з Марсель?

— Це сюди не стосується.

— Я… я не можу тобі дозволити одружитися з нею.

Даніель випростався, його неживе блідаве обличчя вкрилося темно-червоними плямами.

— Справді, не можеш? — пихато запитав він. — А як ти можеш мені не дати цього зробить?

Матьє мовчки підвівся. Телефон був на письмовому столі. Матьє набрав номер Марсель. Даніель насмішкувато дивився на нього. Запала довга мовчанка.

— Гало! — почувся у слухавці голос Марсель.

Матьє здригнувся.

— Гало! — сказав він. — Це Матьє. Я… послухай ми були дурнями. Я хочу… гало! Марсель? Ти мене слухаєш? Марсель! — не тямлячи себе, вигукнув він. — Гало!

Відповіді не було. Він утратив голову і крикнув у слухавку:

— Марсель, я хочу одружитися з тобою!

Запала коротка мовчанка, потім на тому боці почулося щось немовби гавкання, а далі слухавку повісили. Матьє якусь мить тримав слухавку в руці, потім обережно поклав її на стіл. Даніель дивився на нього, не кажучи й слова, та вигляд у нього був далекий від переможного. Матьє ковтнув рому і сів у фотель.

— Гаразд! — сказав він.

Даніель посміхнувся.

— Заспокойся, — втішаючи його, сказав він, — з гомосексуалістів зазвичай виходять гарні чоловіки, це всі знають.

— Даніелю! Якщо ти береш її заміж задля гарного жесту, то ти знівечиш їй життя.

— Не тобі про це казати, — мовив Даніель. — Знаєш, я беру її заміж не задля гарного жесту. Втім, перш за все вона хоче дитину.

— А… а вона знає?

— Ні!

— Чому ж ти береш із нею шлюб?

— З дружби.

Голос його був непереконливий. Вони налляли собі ще, й Матьє уперто сказав:

— Не хочу, щоб вона була нещасна.

— Клянусь, що не буде.

— Вона гадає, що ти кохаєш її?

— Та навряд. Вона запропонувала мешкати в неї, та мене це не влаштовує. Заберу її до себе. Нам здається, що потроху з'явиться і почуття.

Він додав з робленою іронією:

— Я ж збираюся ретельно виконувати подружні обов'язки.

— А хіба…

Матьє почервонів, наче рак.

— Хіба жінок ти теж любиш?

Даніель якось химерно пирхнув.

— Не дуже, — сказав він.

— Я й бачу.

Матьє похнюпився, і від сорому йому аж сльози виступили на очах. Він сказав:

— Відтоді, як я дізнався, що ти одружуєшся з нею, я почуваю до себе ще більшу огиду.

Даніель випив.

— Авжеж, — неуважно і байдуже сказав він, — гадаю, ти повинен досить-таки гидко почувати себе.

Матьє не відповів. Він сидів і дивився на підлогу біля своїх ніг. «Він гомосексуаліст, а вона вийде за нього заміж».

Він розставив руки і почовгав підбором по паркету: його немов би загнали в безвихідь. Раптом тиша зробилася для нього нестерпною, він подумав: «Даніель дивиться на мене» і хутко підняв голову. Даніель і справді дивився на нього, та ще з такою