Девід Гіббінс - Атлантида

році археологів дуже зацікавило питання, чому в такому великому поселенні не було палацу, — відповів Джек. — Тогорічне відкриття підтвердило думку, до якої дехто схилявся від самого початку: центром острова був монастир, який, мабуть, включав величне вершинне святилище. Знайдений нами мінойський корабель став іще одним, остаточним доказом. Його вантаж, який складається зі священних предметів та приладдя для церемоній, свідчить, що жерці були не біднішими за царів.

— Але цей корабель належить до бронзового віку, отже, він затонув через кілька тисяч років після втечі з берегів Чорного моря, — заперечив Костас.

— Так. Акротірі, торговельне місто, було засноване у бронзовому віці на березі моря, але кераміку епохи неоліту та кам’яні інструменти знаходили по всьому острові. Найдавніше поселення, ймовірно, лежало далі від берега, на узвишші: таке положення було вигіднішим за часів, коли з моря будь-якої миті могла прийти небезпека.

— А яким періодом датують монастир? — поцікавився Костас.

— Він надзвичайно старий — його збудували у п’ятому чи шостому тисячолітті до нашої ери. Як бачите, все збігається. Що ж до затонулого корабля, то, ймовірно, не лише золотий диск, а й інші предмети, знайдені на цьому кораблі, є дуже старими, створеними задовго до початку бронзового віку.

— Так навіщо нам тоді мінойський Крит?

Не в силі стримати ейфорії, Джек схопився за край стола:

— Коли йдеться про стародавній світ, той, що існував до греків і римлян, зазвичай згадують єгиптян, асирійців чи інших мешканців Близького Сходу, згаданих у Біблії. Але я б сказав, що найдивовижніша цивілізація розвивалася саме на острові Крит. Можливо, критяни й не будували пірамід чи цигуратів, однак усе свідчить про те, що вони мали надзвичайно високорозвинену культуру, співвідносну з природними багатствами острова.

Джек відчув, що його слухачів також переповнюють емоції: усе те, про що вони дізналися після конференції в Александрії, почало складатися в їхніх головах у бездоганну картину.

— Тепер важко сказати напевно, але все нам відоме дозволяє зробити висновок, що атланти контролювали велику рівнину, яка простягалася від давньої берегової лінії до підніжжя Анатолійського нагір’я. Острів Тіра також був дуже родючий, однак замалий, щоб прогодувати таку кількість населення. І тоді жерці звернули свою увагу на землю, що лежала на півдні, у двох днях плавання, — на величезну смуту підпертої горами рівнини, яка могла видатися їм новим континентом.

— Перші люди з’явилися на Криті за часів неоліту, — зазначив Гібермаєр. — Наскільки я пам’ятаю, найстаріші знахідки кноського палацу були піддані радіовуглецевому датуванню, і з’ясувалося, що вони належать до сьомого століття до нової ери.

— Отже, Крит було заселено за тисячу років до кінця Атлантиди, коли почалося велике переселення народів, спричинене закінченням льодовикового періоду, — погодився Джек. — Але ми й без усіх цих відкриттів підозрювали, що у шостому тисячолітті прийшла нова хвиля пересельців, яка принесла з собою кераміку та нові знання про сільське господарство й релігію.

Він помовчав, збираючись із думками.

— Тепер я вважаю, що це були атланти, колоністи, які припливли з Тіри на своїх веслових човнах. Вони створили тераси в долинах уздовж північного узбережжя, заснували виноградники та оливкові сади, почали плекати привезених із собою овець і рогату худобу. Атланти обробляли обсидіан, знайдений на острові Мелос, і відсилали його на експорт, контролюючи це виробництво так само жорстко, як жерці Атлантиди контролювали виробництво бронзи. Вироби з обсидіану почали використовувати у церемоніальних обмінах подарунками для встановлення дружніх стосунків із усіма мешканцями островів Егейського моря. Упродовж більш ніж двох тисячоліть жерці керували розвитком острова, впроваджуючи свою владу через мережу вершинних святилищ, а населення поступово концентрувалося в селищах і містах, які виникли після того, як продуктивність сільського господарства перевищила потреби населення.

— А як ти поясниш приблизно одночасну появу бронзи на всьому Близькому Сході у третьому тисячолітті до нашої ери? — спитав Костас.

За Джека відповів Мустафа:

— До Середземномор’я почало надходити зі Сходу олово, і в усіх кузнях регіону почалися експерименти зі сплавами.

— Я гадаю, що жерці підкорилися неминучому та відкрили свою найбільшу таємницю, — додав Джек. — Мені здається, що вони, як середньовічні ченці або кельтські друїди, були провідниками культури та справедливості, посередниками, що об’єднували національні держави бронзового віку, які почали розвиватися за тих часів, і підтримували між ними мир. Це вони зробили так, аби спадщина Атлантиди стала стрижнем культури цього регіону, породивши такі спільні предмети культурної спадщини, як грандіозні палаци Криту та Близького Сходу.

— Досліджуючи затонулі кораблі, ми дізналися, що держави вели жваву торгівлю, — сказав Мустафа.

— Раніше у східній частині Середземного моря було знайдено три кораблі бронзового віку, але жоден із них не був мінойським, і всі належали до пізнішого періоду, — вів далі Джек. — Знахідки дозволяють припустити, що вигідну торгівлю металом контролювали жерці, чоловіки та жінки, які супроводжували кораблі у тривалих плаваннях Середземним морем. Гадаю, саме жерці розкрили секрет виробництва бронзи, і це вплинуло на розвиток усього регіону, але найбільше — на Крит, місце, де зусилля жерців створили середовище, придатне для повторення досягнень атлантів.

— Ефект лавини! — із захопленням у голосі промовила Катя. — Бронзові інструменти викликали другу сільськогосподарську революцію. Селища обернулися на міста, у містах з’явилися палаци. Жерці впровадили письмо, за допомогою якого було зручно вести записи та здійснювати управління. Мінойський Крит став найбільшою з цивілізацій, що існували тоді, причому сила цієї цивілізації полягала не у військовій сфері, а в економічних і культурних досягненнях. — Вона подивилася на Джека та повільно кивнула. — Зрештою, ти мав рацію: саме Крит був Атлантидою Платона. Однак це була нова Атлантида, поновлення мрії людства про рай на землі.

— У середині другого століття до нашої ери мінойський Крит перебував у кульмінації свого розвитку, — сказав Ділен. — Це його описував Солон у першій частині папіруса: то була країна величних палаців та квітучої культури, пишного мистецтва та видатних на той час технічних досягнень. Виверження Тіри струсонуло цей світ до самих основ.

— Це виверження було потужнішим, ніж разом узяті виверження Везувію та гори Святої Гелени, — сказав Костас. — Сорок кубічних кілометрів каміння та гірських порід! Такої хвилі було б достатньо, щоб затопити Мангеттен.

— Цей катаклізм мав катастрофічні наслідки для мінойців. Послідовність верховних жерців перервалася, і вся держава затремтіла. Світ безпеки і процвітання поринув у хаос та анархію, розшарпаний внутрішнім конфліктом та нездатний опиратися загарбникам, що прийшли з півночі.

— Але деякі жерці врятувалися, — зауважив Костас. — Пасажири того корабля, який ми знайшли, загинули, однак іншим, тим, хто відплив раніше, вдалося вціліти.

— Так і було, — погодився Ділен. — Як і мешканці Акротірі, жерці гірського монастиря всерйоз сприйняли попередження: на думку сейсмологів, то були