Франко І. Я. - З вершин і низин, Франко І. Я.

V. Михалині Р. Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 19, с. 293. Зберігся чорновий автограф (№ 191, с. 9-10 з кінця записної книжки), без заголовка-присвяти. Тут стоїть дата: 9.IV. Дата в першодруці: «9 цвітня 1883».

Михалина Р.- Михайлина Рошкевич (1860-?) - близька знайома І. Франка з с. Лолина (тепер Долинського району Івано-Франківської обл.), рідна сестра Ольги Рошкевич - нареченої поета. Під впливом Франка пробувала свої сили в літературі. Франко опублікував у збірці «Молот» (1878) нарис М. Рошкевич «Кума з кумою», залучив її до участі в альманасі «Перший вінок» (1887).

VI. Анні П. Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 85-86.

В рукописі збірки Франка, підготовленої до друку 1880 р., є уривок вірша під назвою «Жниця» (№ 231, с. 4), який можна розглядати як частину першого варіанта поезії «Анні П.»:

ЖНИЦЯ

Посвячено А. П.

Щастибі, жнице! Рано встала ти,

Роса студена ще морозить тіло,

Дрімає ліс, вкриває мла степи,

І сонечко ще схопитись не вспіло.

Но з щирою охотов стала ти…

Анна П.- Ганна Іванівна Павлик (1855-1928) - українська громадсько-політична діячка революційно-демократичного напряму, активна учасниця жіночого руху в Галичині, сестра М І. Павлика.

VII. N. N. («Будь здорова, моя мила...»). Вперше надруковано в журн. «Зоря». 1883, № 24, с. 372, під заголовком «Прощальна пісня». Зберігся автограф (№ 193. с. 67-68), датований 14-17.XII 1883. Тексти рукопису, першодруку та другого видання збірки «З вершин і низин» - це різні редакції твору.

В автографі і першодруці вірш складається з восьми строф. Дві перші та дві останні строфи в усіх редакціях тотожні. Третя-шоста строфи в автографі такі:

Вона мною дужче, ближче

В грі страшній

Мече, прище

На побоєвище.

Важко, душно, пітьма груба!

В хвилі тій,

Моя люба,

Жде мя, може, згуба!

Зломить, стопче буря мітко

Краси стрій,-

Ох, і рідко

Хто спасеться, квітко!

А сли гинуть, то самому!

Голос твій

З бою-грому

Рвав би мя додому.

Початковий рядок третьої строфи автографа «Вона мною дужче, ближче» в першодруці інший. «Вона мною чим раз ближче».

П’ята стрсфа в першодруці має такий вигляд:

Зломить, стопче буря грізно

Борців стрій,

Хоч жаль слізно,

Та спасатись пізно.

У листі І. Франка до Уляни Кравченко (№ 4931; лист опублікований у кн.: «Іван Франко. Статті і матеріали». Збірник п’ятий. Вид-во Львівського університету, 1956, с. 152-153) наводяться чотири перші строфи іншої редакції вірша, яка не має розходжень тільки з відповідними строфами першодруку. І. Франко писав у цьому листі: «Жаль, що не можу Вам передати й понурої та дикої мелодії сеї пісеньки! Мелодія, як я сказав, мадярська. Не менший жаль, що не знаєте й мелодії до «Похоронів», здаєсь, композиції Шуберта; обі ті пісні укладав я до мелодії і після мелодії, співаючи, і тільки в спів: вони можуть зробити враження. Тільки прошу Вас, не прикладайте змислу тої пісні, а особливо її значення, до себе. Я надіюсь, що наші дороги не розійшлись, але противно, що ми довго ще будемо йти і працювати спільно для нашого краю. Чи як ви гадаєте?».

Кравченко Уляна (літературний псевдонім Юлії Юліївни Шнайдер; 1860-1947) - вчителька, українська поетеса демократичного напряму, що формувалася під впливом І. Франка, який видав кілька збірок її поезій. Брала участь у жіночому русі в Галичині.

VIII. К. П. Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1884, № 17, с. 131-132, під заголовком «Одповідь».

Збереглися два автографи: неозаглавлена чернетка в нотатнику (№ 194, с. 1 з кінця записної книжки) і чистовий текст, підготовлений для другого видання збірки «З вершин і низин» (№ 228, с. 6-7), де вірш має уже назву «К. П.». Чернетка і першодрук не датовані. Чистовий автограф датований 1883 р. Є підстави вважати, що дата написання вірша, зазначена в автографі № 228 та другому виданні збірки «З вершин і низин», помилкова. Адже поезія становить собою відповідь на вірш Клементини Попович «Мусиш любити!», написаний 1884 р. і опублікований тоді ж у журналі «Зоря» (1884, № 17, с. 131). Вірш написаний не раніше 9 червня 1884 р., бо ж 9 червня 1884 р. Франко писав Клементині Попович з приводу її поезії «Мусиш любити!»: «Ваш найновіший вірш дуже гарний і характеристичний. Я не знаю, чи Парт[ицький] схоче його напечатати в «Зорі», але то певно, що, редагуючи збірник Ваших поезій, я його не лишу. Тільки кінцева аргументація слаба. Ви кажете - не прогнівайтесь, що я берусь розбирати сю «делікатну» матерію, вилив Вашого серця,- кажете, отже: «Тож мій хлопче... мої очі, мою пісню ти мусиш любити». На те відповім я Вам ось що:

1) Kein Mensch muss müssen, und ein Derwisch müsste? 46 - Як каже Лессінг.

2) Може той, о котрім мова, вже й любить, так затим не треба його примушувати.

3) Але поперед всього, може, ті причини, котрими Ви хочете заставити його любити,- недостаточні. Ваші очі для Вас самих річ реальна і потрібна, для другого вони - чиста естетика, і більш нічого. Ваша пісня,- ну, Ваша пісня могла б бути й для загалу річею реальною, потрібною і пожаданою, але тоді лишень, коли б висказувала думки, погляди, бажання і потреби загалу, коли б служила тому загалові. Впрочім, не знаючи, до кого відноситься Ваша пісня і Ваші чуття, я не можу знати, чи той чоловік узнасть Ваш аргумент з очима і піснею достаточним, чи ні,- для мене принаймні було б сього замало» («Іван Франко. Статті і матеріали». Зб. 3. Харків, Вид-во Харківського університету, 1952, с. 84).

К. П.- Клементина Карлівна Попович-Боярська (1863-1945),- українська письменниця і громадська діячка демократичного напряму. На початку 80-х років учителювала в початковій школі в с. Жовтанцях (тепер Куликівського району Львівської області). Літературну діяльність почала у 80-і роки під впливом І. Франка, який, звернувши увагу на вірші початкуючої поетеси,