Всеволод Миколайович Петров - Спомини з часів української революції (1917-1921), Всеволод Миколайович Петров

нашим усім сідлати та рушити у Федорівку. Але запізно. Там в далині, на залізничім шляху, від Конграду, швидко наближаючись до Федорівки, димлять чотири потяги, а першим із них є знайомий вже профіль Заамурця. З Карлівки доносить Андрієнко, що по шляху з Конграду йдуть піші ворожі частини, та що суконний завод, що на лівому східньому березі Орчика, не надається до впертої оборони, а залишення його дає всю перевагу ворогові для атаки самої Карлівки.

Наказую прискорити виконання наказу, удержуючи завод за всяку ціну одною сотнею. Сам їду в Карлівку, щоби прискорити переташування, але сталося, що піхота підчинена кінноті: Дорошенківці докладають, що їм треба 4 години на завантаження в ешелон, бо треба зняти варти зі складів, підтягнути людей із села і т. п. А в Карлівці нова біда: в панському дворі безліч старої вишнівки і до двора належить завод цього суто національного напою, яким управитель на радощах почастував прибувше Гайдамацтво.

Хлопці, не сподіваючись нічого злого, випили по шклянці цього солодкого напою, але втома і незвичка поділали так, що декого довелося зливати холодною водою, щоби прокинувся та сідав на коня, найбільше шкода, що таким способом вийшли з рядів кращі наводчики гармаші.

Нарешті все на поготівлі і витягається вбік Федорівки, але перед нами мальовнича картина, яка нищить усяку надію на успіх.

По зелених озиминах, що вкривають весь простір між залізницею та шляхом з Конграду, двома групами прямують розстрільні, одна за одною в порядку, як на вправах. Частина розстрільної спрямована на Карлівку, але більшість на Федорівку. Проти останньої маневрує по залізниці "Заамурець", обстрілюючи росташування 3. сотні та видко в далекогляді, як ця сотня покидає ті хати, що при самій воді, та переходить у панський будинок зі садом та церквою на горі, але за хвилину від залізниці, крім панцирника, починають по панському дворі та по церкві стріляти три гарматні групи, з яких одна гавбічна.

"Чотири польових і дві гавбиці", – каже до мене, виїхавший разом зі мною на горб шовковичої дослідної стації, полковник Алмазів, – "та Заамурець з трьома, усього дев'ять".

За тою групою, що йде на Федорівку, чорніє шкіряними куртками ґрупа людей 200 до 300 чоловік. "Знайомі", – каже Алмазів, – "анархісти, ми з ними билися, коли відходили зі Слобожанщини, з-під Полтави. Добре б'ються і своїх не шкодують, коли спробують утікати".

Ворог, помітивши нашу групу, починає по ній пристрілюватись, стріляє також і по шляху, що йде з Карлівки до Федорівки, а "Заамурець" переїздить міст і починає підніматись по тому берегові до Карлівки.

Ясно, що тим разом ми програли і то задля помилки у первісному росташуванні.

Треба маневруванням дещо направити, але де вже маневрувати, не кидаючи Орчика: від фільварку, де засіла третя сотня, та від церкви піднімаються стовпи червоного пороху, так добре прицілились ворожі гармати. "Заамурець", піднявшись трохи вгору та очевидячки відчувши ту засідку, що йому готують наші гармати у придолі недалеко Карлівки, знову відійшов до моста і, знаходячись у мертвім просторі для наших гармат, починає бити по фабриці сукна, обстрілюючи на крилі, а навіть зади другої сотні, що його боронить, в той же час ворожа піхота переходить річку Орчик під Федорівкою, а коло фабрики сукна починається крісова стрілянина.

Шкода складів, але помилка примушує тепер вибирати, що втратити: полк і все одно склади, чи лишень одні склади.

Отже, наказується відходити всім, – а лише 2-а сотня мала відходити повз залізницю на село Іванівку, зриваючи залізничий шлях, а решта полку мала скупчуватись на хуторах між Федорівкою та Дмитріївкою, надіючись на те, що ворог теж зробить помилку, та, посуваючись повз залізницю, відкриє нам своє ліве крило.

Під час цього відвороту лише 2-ій та 3-ій сотням довелося тяжко, бо вони попали під гарматній вогонь.

Під вечір підійшли до роз'їзду на схід від Іванівки, Дорошенківці змінили там 2. сотню, спинивши дальше посування ворога, а друга сотня приєдналася до полку.

Москалі зробили ту помилку, на яку я їх провокував, і головна маса їх піхоти розвернулася на північ від залізниці на Селещину. Виявилось також, що кінноти у них майже немає, а що ліве їх крило спинилося зараз-же перед Федорівкою, де стоїть їх сторожа, яка копає окопи.

Тож на 7-го дано наказ Дорошенківцям затримувати ворога повз залізниці, а Гордієнківцям, зблизившись ще в пітьмі до сторожі під Федорівкою, збити її, та атакувати ворога в напрямку на Карлівку чи повз річку Ланову, коли б він почав швидко відходити.

Для нас було цілковито незрозумілим, чому большевики так рішуче перейшли проти нас в контрнаступ та ще висунули такі поважні сили, але зі штабу дивізії повідомили, що наша права кольона, Республиканці, Богданівці та курінь Дорошенківців, звели бій під Мерефою та тиснуть ворога на Харків, а підслухані телефонічні ворожі розмови виявили, що ворог користується шляхами на Конград і Лозову для контрманевру проти цієї нашої лівої групи, а тому наступом силкується їх забезпечити.

Уночі, коли вже почалися пересування у зв'язку з виконанням пляну нового наступу, трапився випадок, який яскраво підкреслив усю небезпеку принціпу найманства, який тоді був висунений. 3. сотня замітінгувала та відмовилася виконати наказ під тим претекстом, що їх не підтримала у Федорівці решта полку тому, що, мовляв, як полк, так і його командір вважає 3. сотню контрреволюційною і свідомо наражує її на зайві небезпеки та свідомо залишає без підтримки.

Доносячи про це, командір 3-ої сотні додає, що він уважає, що це є наслідком перевтоми та першого неуспіху та що, виключивши із сотні декількох розкладових агітаторів, він поведе сотню далі вперед, тому просить на якийсь час призначити сотню в резерву.

Цікаво, що замітінґувала та частина, в якій був найбільший відсоток старшин звичайними рядовиками.

Друга сотня та кулеметчики надіслали повідомлення, що вони зброєю готові заставити 3-у сотню іти в бій, так що довелося їх уговкувати. Добре, що хоч стояли вони далеко один від одного.

На рано 1