Едгар Райс Берроуз - Тарзан та його звірі. Тарзанів син

грайливість слоненят дивувала, ціка&и-ла й захоплювала Корака. Життя цих величезних тварин полонило його настільки, що дозволяло на якийсь час забути про свої власні жалі. Корак полюбив слонів так, як не любив навіть великих мавп. Серед інших там був один величезний слон, поведінка якого особливо бавила Корака. То був вождь племені, що оберігав його, чужинця, від будь-яких несподіванок чи нападів. Але з Кораком це грізне втілення руйнувань було таким лагідним і приязним, як хатній песик.

Цей слон завжди приходив на поклик Корака, обвивав його хоботом, підіймав і садовив собі на спину, а відтак Корак, поганяючи його п’ятами й лоскочучи чутливі вуха тварини листком щойно зламаної гілки, їхав верхи на Танторі, куди заманеться.

І весь цей час Меріем перебувала десь за сотню кілометрів звідти.

16

Для Меріем у її новій домівці дні збігали швидко. Спершу вона повсякчас поривалася в джунглі шукати Корака. Бвана, як вона й досі називала свого благодійника, стримав її тим, що послав на чолі з довіреною людиною невеличкий загін чорношкірих до селища Кову-ду й наказав їм розпитати у старого дикуна, і то з усіма подробицями, яким чином дісталася йому біла дівчина. Окремо Бвана наказав провідникові розпитати Ковуду про дивну істоту, яку дівчина називає «Корак», і чи вони нічого не чули про мавполюда, якщо такий взагалі існує. Бвана був більш ніж цілком переконаний, що Корак — виплід хворобливої дівочої уяви. Він вважав, що тортури й злигодні, яких дівчина зазнала в чорношкірих, і страхітливі переживання полонянки двох шведів затьмарили її свідомість, але з плином часу і в культурних умовах спокійного життя в його африканському домі він мусив відзначити, що дівчина цілком нормальна, бо, крім її химерної розповіді, жодних інших ознак її психічної хвороби не було.

Дружина білого чоловіка, яку Меріем охрестила «Моя Люба», бо вперше почула таке звертання до неї від Бвани, не лише була надзвичайно уважною до маленької безпритульниці джунглів, самотньої і загубленої, але полюбила її усім серцем за її палку відданість і щирість. Меріем, так само глибоко зворушена приязним ставленням цієї ввічливої і культурної жінки, відповідала їй щирим захопленням і повагою.

Минали дні, а Меріем чекала, доки повернеться посланець із своїм загоном від Ковуду. Дні збігали швидко, бо були заповнені численними уроками, які давала самотня жінка неписьменній дитині. Спершу вона почала вчити дівчинку англійської мови, не ставлячи жодних завдань. Вона маскувала під уроки мови уроки життя та добрих манер, аж поки одного разу Меріем здогадалася, що це не гра. Навчання проходило легко, бо дівча виявилося здібним.

Таким чином вона навчилася робити чудовий одяг із звичайного хутра леопарда і в цьому виявляла таку саму старанність і захоплення, як, певне, кожна цивілізована дівчинка її віку.

Посланець вернувся через місяць — за той місяць маленька напівгола дика Тармангані перетворилася на зграбну, чемну, виховану дівчину. Меріем дуже швидко вчилася англійської, бо Бвана і Моя Люба категорично відмовилися з початком навчання розмовляти з нею арабською вже через день-другий після появи Меріем у їхньому домі.

Звіт посланця на якийсь час дуже засмутив Меріем, бо селище Ковуду вони застали покинутим і, хоч скільки обстежували околиці, не знайшли жодного тубільця. Якийсь час вони таборували біля селища, щоденно виходячи на пошуки слідів Корака, про якого розповідала Меріем, але й тут успіхів не було жодних. Вони не бачили ані мавполюда, ані мавп. Меріем спершу знову сама ладна була-кинутися на пошуки Корака, але Бвана переконав її зачекати. Він запевнив, що найближчим часом піде на пошуки сам, щойно випаде нагода, і Церієм знову здалася на його умовлення. Але минули дні, місяці, перш ніж вона перестала безупинно тужити за своїм Кораком.

Моя Люба сумувала разом з дівчиною і намагалася хоч якось полегшити її страждання. Вона казала, що коли Корак живий, то він неодмінно знайде її. Однак подумкн вона також вважала, що Корак існує лише в дитячих мріях Меріем. Моя Люба намагалась якось відвернути увагу дівчини від причини її смутку і розпочала цілеспрямовано й наполегливо пояснювати дитині усі принади й переваги цивілізованого життя. Це було неважко, хоча, здавалося, їй уже запізно вчитися, і попередній дикий життєвий досвід дівчини міг би стати важкою перепоною на шляху до її нового життя, — але почуття смаку і звички вона дуже добре засвоювала від своєї вчительки.

Моя Люба була в захваті. Дітей вона не мала і полюбила маленьку чужинку материнською любов’ю, як власну дитину. Внаслідок усього цього, коли минув рік, ніхто б не міг сказати, що Меріем будь-коли була позбавлена вигод цивілізації і культури.

Тепер їй було шістнадцять, але вона виглядала на всі дев’ятнадцять, з гарним чорним волоссям, смаглявою шкірою, вона дихала свіжістю і чистотою, здоров’ям і цнотливістю. Вона старанно ховала свій причаєний смуток, але більше ніколи не говорила про це з Моєю Любою. Та не минало для неї самої й години без спогадів про Корака і бажання побачити його знову.

Меріем уже добре розмовляла англійською і непогано навчилася читати й писати. Одного дня Моя Люба жартома озвалася до неї французькою і, на її подив, Меріем відповіла тією самою мовою, щоправда, повільно й затинаючись, а проте, доброю французькою, хоч такою, якою звичайно говорять малі діти. Після цього випадку, вони потроху розмовляли французькою щодня, і Моя Люба часто дивувалася, з якою легкістю дівчина вчить мову, подеколи дуже нелегку. Спочатку Меріем супила гарненькі брівки, наче намагаючись щось пригадати, коли вивчала нові слова, а потім, на подив самій собі, а тим більше вчительці, вживала інші французькі слова, аніж ті, яких навчилася, — вживала правильно і з вимовою кращою, ніж у самої англійки. Втім, читала і писала Меріем значно гірше, і оскільки Моя Люба вирішила, що досконале знання англійської важливіше, то вдосконалення французької відклалося на потім.

— Напевне, ти чула, як іноді хтось розмовляв французькою в дуарі твого батька, — робила припущення Моя Люба, бо інакше вірогідних пояснень наче не було.