Михайло Шолохов - Тихий Дін

карабін* через коня його дістав списом Крючков, і німець, розриваючи на грудях темносиній мундир, закидаючись назад, перелякано здивовано ахнув:

— Мейн мутер!

Осторонь чоловіка вісім драгунів оточили Крючкова. Його хотіли взяти, живцем, але він, піднявши на дибки коня, вигинаючись усім тілом, відбивався шаблею, аж поки вибили її з його рук. Вихопивши в ближчого німця списа, він наставив його, мов на муштрі.

Відринувши, німиці трощили того списа палашами. Коло невеличкого клин суглинкуватої невеселої ріллі грудились, перекипали, коливаючись у бійці, мов під вітром. Озвірівши від жаху, козаки й німці кололи й рубали де попаде: по спинах, по руках, по конях і по зброї... Не тямлячись від смертного жаху, коні налітали й безглуздо штовхались. Опанувавши над собою, Іванков кілька разів намагався вдарити довгобразого білявого драгуна, що насідав на нього, по голові, але шабля падала на крицеві бокові пластинки каски, ковзалася.

Астахов прорвав кільце і вискочив, стікаючи кров'ю. За йим поскакав німецький офіцер. Майже увіч убив його Астахов пострілом, зірвавши з плеча Гвинтівку. Це й було переломним моментом у бійці. Німці, всі поранені безглуздими вдарами, втративши офіцера, розсипались, відійшли, їх не переслідували. На них не стріляли вслід. Козаки поскакали навпростець до містечка Пелікаліє, до сотні; німці, піднявши впалого з сідла раненого товариша, уходили до кордону.

Відскакавши з півверстви, Іванков захитався.

— Я все... Я падаю!.. — він спинив коня, але Астахов смикнув поводи.

— Ходу!

Крючков розмазував по обличчі кров, мацав груди. На гімнастівці червоно мокріли плями. Від фольварку, де був другий пост, вони розбились надвоє. '

— Праворуч їхати, — сказав Астахов, показуючи на болото, що казково зеленіло за двором у вільшняку.

— Ні, ліворуч! — уперся Крючков.

Роз'їхались. Астахов з Іванковим приїхали до містечка пізніше. На вигоні їх чекали козаки своєї сотні.

Іванков кинув поводи, скочив з сідла і захитавшись упав. З закам'янілої руки його насилу видерли шаблю.

За годину майже вся сотня виїхала на місце, де було вбито німецького офіцера. Козаки зняли з нього взуття, одежу і зброю, товпились, розглядаючи молоде, похмуре вже пожовтіле обличчя вбитого. Усть-хоперцеві Тарасову пощастило зняти з забитого годинника із срібними ґратцями і він тут же продав його чотовому уряднику. В гамані знайшли трохи грошей, листа, жмуток білявого волосся в —конверті та фотографію дівчини з погордливим усміхли-вим ротом. 2

Рудуватий сонний імператор оглянув Крючкова, мов коня, полупав кислими набряклими повіками, поплескав його по плечі

— Молодець козак! — і, повернувшись до почету: — Дайте мені сельтерської' води.

Чубата голова Крючкова не сходила з— сторінок газет і журналів. Були цигарки з Крючковим. Нижегородське купецтво піднесло йому золоту зброю.

Мундир, знятий з німецького офіцера, що Астахов забив, прибили до фанерної широкої дошки і .генерал фон-Ре-кенкампф, посадовивши до автомобіля Іванкова і адьютанта з цією дошкою, їздив перед лавами війська, що уходило на передові позиції, виголошував запально-казьонні промови.

А було так: стикнулися на полі смерти люди, що не встигли ще наважити руки нищити таких же, як і самі, і, охоплені звірячим жахом, наскакували, наносили сліпі удари, калічили себе й коней і розбіглися, перелякані пострілом, що вбив чоловіка, роз'їхались морально покалічені.

Це назвали подвигом.

X.

Фронт ще не влігся багатоверстною неподатливою гадюкою. На кордоні вибухали кавалерійські сутички й бої. В перші дні після оголошення війни німецьке командування випустило помацки — міцні кавалерійські роз'їзди, що тривожили наші частини, прохоплювались поміж постами, вивідуючи розташовання і кількість військових частин ворога. Перед фронтом 8-ї армії Брусілова йшла .12-та кавалерійська дивізія під командою генерала Каледіна. Лівіш, перейшовши через австрійський кордон, просувалась одинадцята кавалерійська дивізія. Частини її, з боєм забравши Лешнюв і Броди, топтались на місці,—до австрійців наспіла допомога, і мадярська кавалерія з наскоку йшла на руську кінноту, тривожачи її і відтісняючи до Бродів.

Григорій Мелехов після бою під містом Лешнювим важко перемелював у собі нудний нутряний біль. Він помітно схуд, утратив, на вазі, часто в походах і на відпочинку уві сні і в дрімоті ввижався йому недавній знайомець-австрієць* той, котрого зарубав під штахетами. Надзвичайно часто*, переживав він уві сні ту першу сутичку і навіть уві сні,, обтяжений спогадами, відчував він конвульсійні корчі своєї' правої руки, що затиснула ратище; прокидаючись і отямившись, гнав від себе сон, затуляв долонею до болю примружені очі.

Визрілі хліба топтала кіннота, на полях лягли сліди го-стро-шпенькових підків, мов той гряд прошумів по всій

Галичині. Важкі салдатські чоботи втрамбовували шляхи, жбрствили шосе, замішували серпневе болото.

Там, де йшли бої, похмуре обличчя землі віспою спороли гарматні, іржавіли в ній, тужачи за людською кров'ю, уламки чавуна і криці. Вночі за обрієм тяглись до неба ру-касті криваво-червоні заграви, зірницями вибухали села, містечка, міста. В серпні — коли визріває плід і достигають хліба, — небо, випране вітром, невсміхливо сіріло, зрідка гарні дні томили парною спекою.

Кінець серпня заходив. У садках густо жовтіло листя, від черенка наливалось передсмертним багрянцем, і здалека здавалось, що дерева — в шарпаних ранах і кровоточать рудою древесною кров'ю.

Григорій цікаво спостерігав зміни, що зазнавали товариші по сотні. Прохір Зиков, що допіру повернувся з шпиталю з рубцюватим слідом кованого копита на щоці, ще таїв у кутках вуст біль і нерозуміння, частіше лупав ласкавими телячими очима; Єгорка