Борис Акунін - Сокіл і Ластівка

однієї живої душі, клянуся тобі! Все це були мумії! Єдина чорна пляма на моїй совісті — Джеремі Пратт. От він був справжнім, живішим за нас із тобою. Але я тобі розповідав, що мені довелося захищатися. Це по-перше. По-друге, я не вбив його, а тільки поранив. По-третє, я його перев’язав і намагався врятувати. А по-четверте, я назвав на його честь свого улюбленого сина!

Він змахнув сльозу і знову опустив руку Летиції на плече.

— Невже ти думаєш, що заради цих кольорових камінців, — штурман кивнув на скриню, — я вб’ю справжню живу людину — таку, як ти?

Дівчина подивилася в його вологі очі й опустила голову, їй було совісно.

— … Ні, не думаю, — тихо вимовила вона.

— А дарма.

Ірландець міцно стиснув пальці і завдав їй страшного удару коліном в пах, від чого моя вихованка зігнулася навпіл.

Розділ двадцять другий

Про не випадковість випадкового

Судячи з зойку, Летиції було боляче — але не настільки, як, очевидно, розраховував підступний зрадник. Від поштовху дівчинка гепнулася на землю, але відразу ж схопилася на ноги і відбігла назад.

Будь-якого чоловіка такий удар надовго виведе з ладу. Є все ж переваги і в належності до жіноцтва!

Але я ж, я ж дурень! Нехай вже, дівчинка, вона юна і недосвідчена. Однак як міг я, підстаркуватий, битий життям папуга таке проґавити! Підступний ірландець своєю маячнею забалакав мене, змусив забути про небезпеку, а я ж знав, що напад неминучий!

Що тут скажеш? Навіть злочинство буває талановитим. Я давно зауважив, що серед негідників вправних психологів[40] набагато більше, ніж серед людей порядних. О, мерзотники вміють пробудити довіру і прихиляти до себе серця!

Здається, Логан був приголомшений майже так само, як і та, на кого він так підступно напав.

— Чорт! — вигукнув він, потираючи коліно. — Дивний ти хлопець, Епіне! Кістки в тебе там, чи що?

І спритним котячим рухом вихопив із піхов шаблю. Відточена, як бритва, вона зблиснула багряним у промінні сонця, що заходило.

Рука Летиції теж лягла на ефес. Я знаю, Фердинанд фон Дорн навчив свою доньку фехтувати, але як їй зрівнятися з цим хижаком, який пройшов крізь сотні кривавих бійок? Зуби штурмана оголилися у веселій посмішці, вільна рука звичним жестом лягла за спину. Права кисть, здавалося, тримається на пружинах — так гнучко вона оберталася; клинок креслив у повітрі швидкі, хитромудрі фігури. «Пістолет! У тебе є пістолет!» — заволав я, намагаючись злетіти. Непросохлі крила відмовлялися тримати мене в повітрі.

Не знаю, зрозуміла мене Летиція чи сама згадала, вона вихопила зброю мічмана. Клацнув курок кремнієвого замка.

— Прокляття, — розгублено пробурмотів Гаррі, опускаючи руку. — Про пістолет я ж і забув.

Він зробив кілька невеликих кроків уперед. Вістря опущеної шаблі сковзало по траві. «Стріляй! Не чекай! Не давай йому наблизитися!» — надривався я.

Летиція тримала ворога на прицілі Її обличчя було білим, зуби нервово покусували губу. Вона рухалася по колу, слідкуючи за тим, щоб між нею і супротивником постійно знаходився возик зі скринею.

— Схоже, я програв, — говорив штурман, теж безперестанку переміщуючись. — А може, й ні. Знаю я ці пістолі, їх роблять в Брестському арсеналі. Паскудна зброя. Тож не поспішай спускати курок. Якщо осічка, тут тобі й кінець. Я б оцінив наші шанси як приблизно рівні. «Обережно! Він заговорює тобі зуби!»

Раптом Логан стрибком скочив на скриню і зробив миттєвий випад. Дівчинка ледь встигла відстрибнути назад і стиснула пальцем — але замість пострілу пролунало сухе клацання. Дійсно, осічка!

Гаррі сміявся, похитуючи шаблею.

— Дурний розумник. Поки ця штука була в мене в руках, я витягнув кремінь. Інакше б хіба я дав би тобі підібрати пістоля? Оголюй свою шпагу, лікарча. Розважимося.

Він зіскочив з підвищення, завдавши Летиції потужний боковий удар, але сталь вдарилася об сталь.

Зав'язався швидкий і лункий поєдинок.

Фердинанд фон Дорн міг би пишатися донькою. Вона поступалася супротивникові силою і майстерністю, але з вражаючою спритністю ухилялася від ударів і добряче тримала оборону.

Моя допомога, сподіваюся, теж щось важила. Я робив усе, що міг: наскакував на Логана, мерехтів у нього перед очима, дряпався, а кілька разів навіть примудрився вдарити дзьобом. Атакувати згори не вдавалося — не було можливості злетіти, а то б я цюкнув би негідника в маківку. Штурман відмахувався від мене ліктем.

Дивне, мабуть, було видовище, якщо поглянути збоку. Дві спітнілі руді дівиці відчайдушно рубляться, а довкола них стрибає і махає крилами великий чорно-червоний папуга.

І все ж ми програвали. Ірландець зігнав дівчинку з галявини і змусив задкувати вузькою стежкою, з одного боку від якої були непролазні хащі, а з іншого чвакало бульбашками і клубилося гнилими випарами болото.

Була сирість і задуха.

Логан не поспішав прикінчити свою жертву. Він грався з нею, як кішка з мишкою. То розріже кінчиком шаблі край сукні, то зробить вигляд, наче перелякався і відступає. І постійно вправлявся в гострослів’ї.

— Твоїм іменем я назву якусь із дочок, Епіне. На згадку про те, що ти здох, одягнений у спідницю. Ти ж Люсьєн, здається? Буде у мене маленька руденька Люсьєна. Овва! — За цим пішов випад. — Молодець, добре ухилився. Боюся, мені з таким рубакою не впоратися…

І таке різне.

Спітнілі панталони ірландець скинув, щоб спритніше рухатися. Сукню підіткнув. Летиція наслідувати його приклад не наважилися, і це її сковувало. Нарешті — не до дівчачої скромності — вона теж загорнула спідницю, і темп сутички відразу пришвидшився.

Дивлячись на стрункі, гладенькі ніжки моєї вихованки, Гаррі дошкульно зауважив:

— Ти і справді схожий на дівку. Навіть прикро вбивати.

І заскиглив:

— Триклятий папуга! Двоє на одного, так?

Це вже було на мою адресу. Я зумів таки злетіти і чудово стукнув злочинця дзьобом у потилицю — однак сам втрапив під лікоть і напівоглушений гепнувся на землю.

Без моєї підтримки дівчинці довелося зовсім сутужно. Логан зробив величезний стрибок, опинився зліва від неї і завдав потужного горизонтального удару, який мав би перерубати Летицію навпіл. Відступити їй не було куди, за спиною поблискувала трясовина. Метка, як лісова білка, дівчина присіла навпочіпки. Клинок розітнув повітря над самісінькою її головою. Але радіти було зарано. Копняком ірландець вибив Летицію зі стежки.

Вона пішла в болото з головою. Через секунду виринула, але зрушити з місця не змогла — ноги намертво зав’язли.