Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

Я не стала говорити, що, мовляв, він мене врятує, прикусила язик. В роті одразу з’явився неприємний присмак крові, але краще так, ніж ляпнути зайве.

– Ну, якщо тобі від цього легше, то нехай буду винним я, – погодився демон, відмахнувшись від мене. – Тіш себе і далі ілюзіями… Але тепер ти знаєш, що я вийшов на слід де Р’єна – це його справжнє прізвище, ти ж читала книжечку, яку я тобі притягнув? – і збирався через нього отримати координати сніжної відьми. А виявилось, він вже її знайшов. Шкода тільки, що вже встиг прив’язати до себе контрактом та взяти під захист, це ускладнювало справу. Але я, як бачиш, впорався.

– Для цього намагався втертися до мене в довіру?

– Звісно. Чи ти думала, що справді мені подобаєшся? Ви, дівки, такі наївні! От Есмонд відчував, що щось не так, постійно гнав мене від тебе…

Правильно робив. Дарма я одразу його не послухала. Треба було ще й книжку ту показати, яку Джейсон мені притяг.

– Потім Есмонд вирішив, що навантажить мене роботою, і в мене більше ні на що не буде часу. Наївний! Так, це дещо ускладнювало, але все не настільки критично, любонько, аби я просто відмовився від досягнення поставленої мети.

У відповідь я тільки зосереджено засопіла.

– Не подобається слухати очевидне, так? – уїдливо уточнив Джейсон. – Коли я був такий бліденький і втомлений, я активно готувався до ритуалу. Дозволив тобі атакувати себе, аби всотати часточку твоєї сили, так проводити все буде легше. Далі лишалось тільки відігнати від тебе де Р’єна, так, аби ти довше побула наодинці… Краще взагалі його послала.

– Це ти зробив ту підставу з хлопцем, який застосував демонічне закляття на занятті про розсіювання, так?

– Я, – кивнув демон. – Хто ж ще, – він струснув головою і розплився в задоволеній посмішці.

Виглядало це досить дивно, ніби Джейсон був трохи не сповна розуму. Хоча, може й був, звідки ж мені знати всі його діагнози.

– Проте не спрацювало, – невдоволено промовив чоловік. – Ти не хотіла слухати нікого. Ні цілителя Хема…

– Він на твоєму боці?! – охнула я.

– Ні, – скривився Джейсон. – Просто не дуже любить демонів, як і більшість, і того не хотів тебе нікуди відпускати та попереджав про необхідність відновлення. Я сподівався, що він робитиме це активніше, але вже як вийшло. Найгірше, ти навіть батьків слухати не стала! Геть демон памороки забив, чи не так? І мене не почула. На книжку наплювала. Добре, хоч вирішила надягнути цей кулончик.

Джейсон продемонстрував мені прикрасу.

– Я так старався, коли змінював книжку, намагався підштовхнути тебе до думки, що Есмонд такий самий, як і його таточко, і що? І нічого! Не повірила все одно. Добре, що ти не помітила ще одну особливість кулону. Він показував, чи ти одна. Мені лишалось тільки відправити лист – я заздалегідь вкрав його у твоєї Аліси, – та направити його. Адже тебе нарешті залишили без нагляду та без захисту.

Я ледь стрималась, аби вголос не назвати себе ідіоткою. І нащо я натягла на себе ту кляту прикрасу з книгою в кристалі! Краще б навіть до рук не брала, можливо, цього всього б взагалі не сталось.

– Та не картай себе, – вирішив заспокоїти мене Джейсон. – Насправді, любонько, ти маєш розуміти: у тебе не було шансів. Я б дістав тебе рано чи пізно.

– Нащо це тобі? – зітхнула я. – Сила сніжних відьом?

– Бо я хочу стати могутнім. Мені так набридло постійно слухати, що я не дотягую, – осміхнувся він. – Приховувати свою справжню суть… Це тільки Есмондові подобається стирчати серед людей. А я втомився ховатись. Втомився бути на другому плані. Я захопився вченням Люціо, коли був ще зовсім юний, побачив помилки, які він допустив в ритуалі, але було вже пізно. Коли я зрозумів, що можу допомогти, де Р’єн помер, лишився тільки його недолугий синок, що цурався свого батька. Тоді мене це засмутило, але зараз я розумію, що все на краще. Зате я отримаю сам те, що міг лишити іншому. І ти станеш черговою сходинкою для моєї могутності… Та все. Досить балачок. Думаю, пора починати ритуал.

Він відкинув кристалик-кулон геть, враз втративши до нього інтерес. Підійшов до мене впритул, дістав з піхов, закріплених на поясі, довгий кинджал з кривим лезом та заніс його наді мною…

Я замружилась, чекаючи, що зараз він проткне мене наскрізь, пронизає серце, але натомість відчула, як вістря обережно торкається шиї та ковзає нижче, до грудей. Тисне на одяг, та ще не проштрикує тканину.

Джейсон забурмотів собі щось під ніс. Слова наповнювали повітря, роблячи його важким, густим, таким, що навіть вдихнути неможливо.

Та не дихати я не могла. Легені швидко наповнились цією в’язкістю, що немов позбавляла мене можливості думати, рухатись, та що там, усвідомлювати себе навіть…

Магія стала отруйною.

Хотілось кашляти, та я не могла розтулити губи. Відкрила все-таки очі, аби бачити, що відбувається довкола, і побачила Джейсона, що завмер наді мною з кинджалом в руках. Він міцно тримав рукоятку, а та тремтіла в його руках, намагаючись вирватись.

По лезу повільно підіймалась вгору магія. Моя! Я впізнала її по паморозі, яка поступово перебиралась по металу до рук Джейсона. Здавалось, сила наповнювала його, крапля за краплею, пручаючись, та все ж переходила у демонічне тіло.