Марина Сніжна - Темна Академія, Марина Сніжна

Глава 21.2

Чи варто говорити, що містки теж стали для Крістора непереборною перешкодою. Він навіть звичайні не міг пройти, не те що рухомий. В інших уже добігли всі п’ять членів команд. Ми ж пригнічено дивилися на наше руде нещастя і розуміли, що доведеться робити другий захід. А я навіть першого ще не зробила.

– Адепте Гілмс, боюся, якщо ви на цьому не зупинитеся, все закінчиться смертю для ваших колег. У них зараз животи полопаються від сміху, – з’юморив Чарунчик і дозволив Крістору не закінчувати смугу.

Потім скептично поглянув на мене.

– Гаразд, сьогодні я добрий. Вдруге вам бігти не доведеться. Достатньо останній учасниці подолати смугу.

Хтось, схоже, Ельмер, зі стогоном простягнув:

– Я вже не можу! Згляньтеся! Це ж буде нова комедія!

Лорд Фармін знову звелів йому замовкнути, але, судячи з погляду, кинутого на мене, був з адептом згодний.

– Давай, не підведи! – вигукнула Шейріс. Схоже, вона єдина, хто у мене вірить!

Відчуваючи на собі загальні погляди, я попленталася до маятника. Чи треба говорити, що перший же мішок огрів мене по щоці і змусив упасти на землю. Почулося хрюкання, яке вже більше нагадувало сміх адептів.

Дух-хранитель, ну, будь ласка, не дай мені зганьбитися вже на першій перешкоді! – благала я.

Поки знову завмерла перед маятником, внутрішнє поколювання змусило мізки заспокоїтися і прибрати паніку. Треба проаналізувати, як діяли інші адепти. Врахувати, з якою швидкістю рухається маятник, і постаратися встигати пробігти в той момент, коли він відхиляється убік.

Мені знадобилися дві спроби, щоб розібратися, з якою швидкістю треба бігти і як розраховувати час. Але я це зробила! Порадувало, що смішки трохи вщухли. Далеко не всім вдалося навіть з третього разу подолати маятники. А я зуміла!

Трохи збадьорившись, кинулася до ділянки, де треба було повзти під колючою сіткою.

Ось тут я сповна оцінила переваги свого стрункого, тендітного тіла. Воно дозволяло рухатися досить спритно і триматися нижче. Лише кілька разів я з необережності зачепила шипи, коли піднімала голову, щоб подивитися, чи довго ще. Потім перестала це робити і вирішила, що буду повзти, доки не побачу наступну перешкоду. Коли вилізла з-під сітки, ніхто вже не сміявся.

– Треба було Летті ставити четвертою, – почувся голос Шейріс.

Але слова Лорана трохи похитнули мою гордість від успішного подолання смуги:

– Подивимося, як вона з рештою перепон впорається.

Зчепивши зуби, я рушила до стіни з виступами. Деякий час мовчки вивчала її, згадуючи поради Едвіна. Зачепилася однією рукою, підтягуючи тіло. Вперлася ногами. Але вони відразу зісковзнули, коли я спробувала пересунути другу руку вище. Прокляття! Зі сторони це видавалося набагато легшим! Я зривалася разів десять і знову почала чути зневажливі смішки адептів.

Прокляття! Я зроблю це! Зроблю, навіть якщо доведеться цілий день на це вбити!

Відчувши, як усередині знову розходяться електричні розряди, завмерла. Схоже, дух-хранитель вважає, що я не використовую все, на що здатна.

А далі сама до ладу не зрозуміла, як зробила те, що зробила. Тіло здалося невагомим. Руки і ноги, ледве торкаючись виступів на стіні, почали рухатися вгору, ніби над ними перестали діяти закони тяжіння. Мені лише треба було не аналізувати те, що роблю, а довіритися своєму тілу і тому, що робив з ним симбіонт.

Коли я вилізла на стіну і так само легко зісковзнула вниз, ледь торкаючись руками та ногами виступів, навколо запанувала тиша. Навіть не озираючись, я відчувала на собі приголомшені погляди.

– Як, орк її задери, вона це зробила?! – почувся голос Ельмера.

Але я не могла на цьому зациклюватися. Зараз я ніби і не була собою, наче перебувала у трансі. До кінця не тямлячи, що роблю, підбігла до першого містка і піднялася на нього. Подолати його мені було б неважко навіть у нормальному стані. Заняття танцями допомагало досягти непоганої координації. Зараз же, коли щось нове наповнювало м’язи небувалою легкістю, це зовсім не склало труднощів.

Легко перескакуючи з містка на місток, я досягла найскладнішої ділянки, що крутилася. Коли перескочила на неї, на кілька секунд забалансувала, намагаючись утримати рівновагу. Почувся чийсь схвильований крик, у якому я відсторонено впізнала Шейріс:

– Тримайся, Летті!

Мене кинуло в піт, коли нога зісковзнула. Я полетіла б униз – про це говорили всі закони логіки. Як нога зуміла втриматись у повітрі і встати назад, гадки не маю. На якийсь момент здалося, що я взагалі не торкаюся твердої поверхні і мені не потрібно щосили перебирати ногами, аби втриматися на рухомій поверхні.

Що відбувається?! Мені не раз говорили, що вище голови не стрибнеш. Моє тіло просто не здатне на таке!

Не зараз... Я не повинна про це думати зараз. Щось підказувало, що як тільки дозволю сумнівам взяти гору, дивне почуття невагомості зникне. І я знову стану собою.

Змусила себе розслабитися. Ноги відразу легко, ледь торкаючись, рушили вперед. Не встигнувши схаменутися, я опинилася на протилежному боці містка і плавно зістрибнула на землю.

Тієї ж миті незрозумілий стан зник. Напружені м’язи затряслися, ніби від жахливого перевантаження.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍