Тетяна Ковтун - Не повертайся спиною до звіра

— Раніше головна сила влади була в шалених нафтогазових грошах. Але захмарні ціни на енергоресурси, що йдуть на експорт, — зло для держави. Адже в такому випадку вона ні про що не дбає, крім наповнення шлунків підданих. Цей час минув, розумієте чи ні? Ми на порозі нової економіки, інших цін на ресурси. Для нинішньої влади навіть п’ятдесят доларів за барель — це вже катастрофа.

Келих тремтів у руках співрозмовника; було помітно, що Андрія надто хвилює ця тема.

— Ви приїхали сюди на переговори, а перед тим вислухали купу брутальних звинувачень з боку наших керівників, перемерзли без опалення, зазнали збитків; врешті-решт, не змогли гарантувати надійного транзиту газу до Європи. І все це невипадково. Кремль показово відшмагав український уряд, щоб налякати європейських партнерів…

Із цим Євген готовий був погодитися.

— А отже, — провадив російський журналіст, — Кремль заробив собі додаткові бонуси й підвищив статус «Газпрому» як інструмента геополітичного впливу. Росії газова війна з Україною була потрібна, щоб акції компанії-монополіста підскочили.

Такою інформацією Чубенко вже володів: вартість активів «Газпрому» останнім часом скоротилася майже в чотири рази. Дошкуляло володарям геостратегічного «краника» й те, що в Європі блакитне паливо подешевшало більш ніж удвічі, тоді як росіяни скупили його в Середній Азії на рік наперед за надто високою ціною. Тепер ці витрати намагалися компенсувати за рахунок українських споживачів.

— Наша країна, безперечно, багата на сировину, — знову надягаючи чорні окуляри, сказав Цвєтков. — Але сировинні ресурси працюють на благо громадян тільки у двох випадках. Перший — коли йдеться про фамільну династію, як, скажімо, в Об’єднаних Арабських Еміратах… Щоб було багато нафти і мало люду. Тоді красти у самих себе якось дивно. Другий випадок — якщо в країні розвинена демократія, як, наприклад, у Норвегії. У третьому випадку виходить країна латиноамериканського зразка, коли на сировинних прибутках наживається правляча верхівка, а решта народу нидіє в злиднях. Проте Росія — не Венесуела, у нас інші менталітет, рівень освіти, ми, зрештою, країна Пушкіна!

— Отож, який висновок? — посміхнувся Євген.

Він свого часу вже чув такі сентенції, і промовляв їх не хто інший як колишній український президент, якого під час «помаранчевої» революції оголосили ворогом номер один. Той теж намагався відмежуватися від моделі, за якою за океаном жив цілий континент.

— Державний устрій у Росії діє за латиноамериканським зразком, і невідомо, скільки він іще протримається, — чітко сказав Цвєтков.

З брифінгу Чубенко виніс подвійне враження. Усі присутні в конференц-залі відчули: то було якесь зомбування, а не звичайний протокольний захід. Леді Ю ввійшла до конференц-зали на своїх високих підборах так, ніби несла себе в рамці. Її російський колега тримався, мов гардемарин, за всього бажання позбавлений права підтримувати чарівну даму під ліктик. Підписана щойно угода, за словами прем’єрів, була вигідною для обох держав. Але взята за основу цінова формула містила найбільшу цифру, що будь-коли фігурувала в розрахунках європейських споживачів за блакитне паливо. Успішне виконання угоди з боку українського партнера відтепер залежало не від політичних домовленостей, а від динаміки світових цін на нафту.

У аеропорту «Бориспіль» прем’єр повторила сказане з деякими варіаціями — для столичної преси. Вони стосувалися газотрейдера з високим покровителем на Печерських пагорбах, На переконання леді Ю, цю швейцарську фірму-посередника буде назавжди усунуто з українського ринку енергоносіїв, натомість відновить свої права національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Телефонний дзвінок від дружини примусив Євгена раніше за інших отямитися від вражень і поквапитися додому. Анастасія почувалася не дуже добре. Говорила вона із зусиллям, немовби щось обривалось у неї всередині. Якось дивно прозвучали її слова:

— Ти повинен мене сильно-сильно кохати. Мені потрібен океан любові. Не півокеану.

— Звичайно, моє сонечко. Адже в тебе подвійний апетит, — спробував пожартувати Євген і, холонучи від страху, зупинив перше-ліпше таксі, яке прямувало на Харківський масив.

Чубенко років зо три не бував у лісі. Не сталося б цього і зараз, якби не Артем Тесленко. Потрібна була допомога — зрубати дерев’яні заготовки для бандур. Товариші зустрілися при вході до Голосіївського парку.

– Із народженням сина, Женю! — молодого тата поплескали по плечі.

Він згодився прийти, хоча міг би і відмовитися з поважної причини: недавно в молодого подружжя народилася дитина. Тепер Чубенко знатиме, що воно таке — мати справжню родину. Він, бачте, журналіст, роз’їжджає світом. Вже мало не перетворився на якогось кіборга, забув, що життя минає. Артемові було відомо, скільки дорогоцінної інформації назбиралося в Євгеновому комп’ютері за той час, поки він був просто «безтурботним папараці». Таким досьє міг би залюбки збагатитись навіть інститут стратегічних досліджень. А виявилося, не в тому щастя.

У самого Артема було вже двійко дітей. Дружина, кандидат філософських наук, на сімейний побут дивилася крізь пальці. Їй подобалося актуальне мистецтво з його швидкоплинною славою. Вона мала власні уявлення про життєві цінності: не визнавала різниці між добром і злом, правдою і брехнею, життям і смертю, сповідувала якийсь ботанічний сексизим, вирощуючи кактуси на кухонному підвіконні. У вихованні теж погляди її з чоловіком розходилися. Жінка старалася вдовольняти забаганки малечі, милувалася донькою, навіть коли дитина просто капризувала.

Із сином проблем не було. Недарма кажуть, що діти до трьох років — янголи. Юрасикові незабаром мало виповнитися чотири. Сьогодні вранці він прокинувся із словами: «Тату, я піду з тобою!» — звечора чув розмову батьків про заплановану вилазку до Голосієва.

Артем під’їхав своєю «Сузукі» до станції метро, де вже очікував Євген. Вони вирушили машиною далі, аж поки не зупинилися на трасі, поблизу якої вгледіли вирвані з корінням дерева, залишки кори і купи галуззя — справжнє лісове побоїще, в якому, звісно ж, взяли гору люди. Подалися туди, куди махнув рукою Тесленко. Він пояснив ситуацію. Мовляв, екологи вдарили на сполох: ось уже тиждень на території лісопаркового господарства «Конча-Заспа» порядкували чоловіки з бензопилами. Прокуратура Голосіївського району порушила кримінальну справу про вирубку близько десяти гектарів лісу. Знищували його посилаючись на якусь майбутню забудову. Потерпали