Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Пригодницькі книги » Сповідь афериста Фелікса Круля 📚 - Українською

Томас Манн - Сповідь афериста Фелікса Круля

267
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Сповідь афериста Фелікса Круля" автора Томас Манн. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 113
Перейти на сторінку:
наївності можна лише позаздрити. Вона мислима, мабуть, тільки на одному суспільному щаблі, тобто саме на тому, на якому ви стоїте. Потворність і гіркота життя відкривається лише в низах суспільства та на самій його верхівці. Вони добре знайомі простолюдинові та главі держави, що постійно мусить вдихати міазми політики.

- Заувага вашої величности, — відповів я, — дуже дотепна. Проте я наважусь звернутися з покірним проханням: не думайте, ваша величносте, що я у блаженному захваті бачу тільки поверхню речей, не намагаючись проникнути в їхні не надто радісні глибини. Я взяв на себе сміливість висловити свої вітання вашій величності, якому випав завидний жереб — правити такою славною країною як Португалія. Але я не настільки сліпий, щоб не бачити тіней, які хочуть затьмарити цю радість, і знаю про ті краплини жовчі й гіркоти, які зло підливає в золотий напій вашого життя. Мені відомо, що й тут, навіть тут — я б вважав за краще сказати: невже тут? — не бракує елементів, які називають себе радикальними, напевно тому, що вони, як польові миші, підточують корені суспільства: огидні елементи, якщо цим порівняно м'яким виразом можна передати почуття, що вони викликають у мене, елементи, які тішаться з будь-якої невдачі, з будь-якого ускладнення — політичного чи фінансового, — з кожного випробування, що виникає перед державою, й на цьому намагаються нажити капітал для своїх мерзенних цілей. Вони називають себе людьми народу, хоча все їхнє ставлення до народу полягає в тому, що вони розкладають його здорові інстинкти, на його біду відбирають у нього природну віру в необхідність багатоступінчастого суспільного устрою. Чим вони цього досягають? Тим, що намагаються прищепити йому абсолютно протиприродну, а тому антинародну ідею рівности й за допомогою примітивної балаканини спокушають його, запевняючи, що необхідно або принаймні бажано (про можливість цього вони замовчують) усунути відмінності народження, крови, відмінності між бідними й багатими, між знаттю й черню, тобто ті розбіжності, в ім'я вічного існування яких природа об'єднується з красою. Вдягнений у лахміття жебрак вносить своїм існуванням ту ж лепту в строкату картину світу, що й вельможа, який кладе милостиню в його смиренно простягнуту руку, намагаючись з почуття гидливости уникнути зіткнення з нею. І повірте мені, ваша величносте, що жебрак це розуміє: він усвідомлює своєрідну гідність, виділену для нього існуючим світопорядком, і в глибині душі не хоче бути нічим іншим. Без підступного підбурювання він ніколи не засумнівався б у своїй мальовничій ролі, і в його мозкові не зародилися б обурливі забаганки рівности. Рівности не існує, і люди знають це від народження. Аристократизм — вроджене почуття. Незважаючи на всю свою молодість я встиг у цьому переконатися. І хай би ким людина була — кліриком, членом церковної або якоїсь іншої ієрархії, військової, наприклад, — скажімо, прямодушним унтер-офіцером у казармі, — кожному притаманне інстинктивне відчуття субстанції, грубої або вишуканої, відчуття матеріалу, з якого людину зроблено. Справді добрі народолюбці! Відбирають у простолюдина здатність радіти тому, що стоїть над ним: багатству, шляхетним звичаям, життєвому устрою вищого суспільства, — і цю радість для нього перетворюють на заздрість, на жадібність, на непослух! Вони відбирають у народу релігію, яка тримає його в щасливих рамках побожности, й запевняють, що зі зміною форми державного управління, з падінням монархії та встановленням республіки зміниться природа людини й на землі ніби за помахом чарівної палички постануть щастя й рівність… Але наразі мушу просити вашу величність не гніватися на мене за щирість, яку я собі дозволив.

Король, високо здійнявши брови, кивнув послові, чому той дуже зрадів.

- Милий маркізе, — почав дон Карлос, — ви висловили дуже похвальні переконання, переконання, не тільки гідні нащадка старовинного шляхетського роду, але, дозвольте мені це додати, найкращим чином рекомендують вас особисто. Так, так, я кажу те, що думаю. А propos, ви згадали про запальну риторику демагогів, про їхнє небезпечне вміння задурювати народ. На жаль, таке володіння словом здебільшого властиве саме цьому штибові людей — адвокатам, честолюбним політикам, апостолам лібералізму й ворогам існуючого ладу. Тоді як існуючий режим майже не має красномовних захисників. Почути розумну, переконливу промову на честь добра — рідкісний і воістину благотворний випадок.

- Не вмію висловити, — відповів я, — як мені приємно і радісно чути це слово «благотворний» з уст вашої величности. Може здатися дещо сміховинним, що звичайний молодий аристократ міг творити благо самому королеві, проте зізнаюся: саме таким був мій намір. Постає питання, яким же чином він виник? Від співпереживання, ваша величносте. Співпереживання стало частиною моєї святобливости. Може, це занадто сміливо, але я все-таки наважуся сказати: ніщо так не хвилює душу, як це поєднання святобливости й співпереживання. Те, що мені в моєму невіданні все ж стало відомо про печалі вашої величности, про ворожі випади, яких зазнає не тільки принцип, що уособлюється вами, а й сама найясніша особа вашої величности, глибоко мене зачіпає, і я від усього серця бажаю вам частіше відволікатися від цих прикрих вражень. Таке відволікання ваша величність, безперечно, шукає й знаходить у живописі. А тепер я ще радо почув, що ви охоче присвячуєте себе мисливській пристрасті…

- Ви маєте рацію, — сказав король. — Я не приховую, що найкраще почуваюся далеко від столиці й політичних підступів, серед вільної природи — серед полів та гір, де поряд зі мною знаходяться лише кілька близьких мені й доброчесних людей, коли ми підкрадаємось або женемо звіра. А ви теж мисливець, маркізе?

- Я цього не сказав би, ваша величносте. Безперечно, полювання — найбільш лицарська з усіх розваг, але вогнепальна зброя — то не моя пристрасть, і я тільки іноді приймаю запрошення на полювання. Найбільше задоволення при цьому я маю від собак. Гончаки, які, напруживши всі свої м’язи, тремтять від пристрасти, риють носом землю, махають хвостами, а єгері заледве втримують їх на поводу, — ото мені до вподоби. А гордовито-урочистий біг собаки, коли він, скинувши голову, мчить до вас, тримаючи в зубах птицю або зайця? О, це чудове видовище! Одне слово, я великий любитель собак і з самого раннього дитинства звик до цих споконвічних друзів людини. Проникливий погляд собаки, його сміх з відкритою пащею, коли ти жартуєш з ним, — то єдина тварина, що вміє сміятися, — її незграбні ласки, пружна краса її рухів, коли то породистий пес, — усе це зігріває мені серце! Походження собаки від вовка або шакала стерлося у величезній кількості порід. У всякому разі, тепер ми про це

1 ... 95 96 97 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь афериста Фелікса Круля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь афериста Фелікса Круля"