Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

Хочеш, ми поїдемо звідси? Візьмемо Марка. Його мати Мелінда загинула того ж дня, коли ти зникла. Нас усіх обдурили! Без тебе стало тільки гірше. То не були Старі. То був той, ким у нас лякають дітей...

Олімпія сказала тремтячим голосом:

– Чорний птах закриє сонце, але не плач. Білий птах його прожене...

– Так, мені це співала моя нянька. Ми могли б поїхати до неї. Вона тепер живе на селі.

– Ні, синку, спершу мусимо відшукати твою сестричку!

43

Коли Мортіус розповів про усі їхні пригоди, Марко аж за голову схопився:

– Тепер від мене ні на крок! Чого вас туди понесло?! Невже ви гадаєте, що Королівство отак просто здасться крутиголовцям?!

Він говорив наче дорослий, і Люцина подумала, що відтоді, як вона бачила його в Граничному світі, Марко аж підріс.

– Усе добре, що добре кінчається, – незворушно відповів Мортіус. – Сиділи б оце ми у в'язниці, якби вчасно не накивали п'ятами. Цікаво, чи зумів би ти нас звідти визволити?

– З якої речі я мав би вас визволяти? – розсердився хлопець.

– Та годі вам! – втрутилася Соня. – Хіба ти, Мортіусе, не бачиш, що хлопець переживав за нас? А якщо тобі, Марку, це набридло, то ми повернемось у Граничний світ. Там є книжки, вишні скоро доспіють...

– А де це король Сиволап і принц? – спитав Фелікс.

– О, дивіться, Фелікс заговорив! – зрадів Марко. – Чудово! А...

– Мама говорить – я перекладаю.

Мортіус похвалив Тигрисика:

– Він чудово перекладає! То де твої друзі?

– Хто де. Скоро побачитесь. Знаєте, це дім мого діда. У ньому зараз ніхто не живе, тому він трохи занедбаний... Втім, занедбаність личить старим будинкам. І цей дикий виноград, що позатуляв вікна, дуже гарний восени...

– А жити тут можна? – поцікавився Мортіус. – Дах не протікає?

– Не знаю, а що?

– Бо коли протікає дах, будинок непомітно руйнується всередині.

– Я давно там не був, – зізнався Марко.

– Уявляєш, Тигрисику, що буде, коли нас затоплять сусіди з горішнього поверху? Ліпше не вертатись взагалі до такої квартири...

Запала мовчанка. Кожен думав про той дім, який залишив. Марко якось посмутнів. Від його войовничості не лишилося й сліду. Він витягнув із кишені пакуночок із цукерками:

– Вгощайтеся! Я забув спитати... Люцино, як ти себе почуваєш?

– Вона простудилась! – заявила Соня і подивилась на Марка так, ніби той був винен.

– Дрібниці, – тихо мовила Люцина. – Трохи горло болить...

Та Марко вже розгортав пакуночок із ліками:

– Мікстура від кашлю, аспірин, гірчичники...

– Нехай буде аспірин.

Дівчинка запила таблетку холодною водою під співчутливими поглядами присутніх.

– Жахливо! – прошепотів Марко і витяг пляшечку зі своєї магічної аптечки. – Я маю зігріваючий бальзам. Дай свою долоню...

Люцина покірно простягнула праву руку, і хлопець капнув їй на долоню краплю яскраво-червоної рідини з різким, але приємним запахом.

– Тепер розітри руки.

За хвилину дівчинка відчула, як тепло біжить по жилах.

– Рецепт Санторіуса? – поцікавилась Соня.

– Я його трохи змінив. Замість крові кажана додав екстракту півонії.

– Дехто додає настоянки лавра і порошок рубіна, – зауважила Соня. – Чим більше – тим краще.

– Але можуть бути побічні ефекти. Ну, як допомогло?

– Мені вже краще, – відповіла Люцина. Щоки в неї порожевіли, і голос став дзвінкіший.

Мортіус кашлянув:

– Слухай, Марку, а засобу проти куль у тебе немає? Воно то правда, що сміливого куля боїться, але береженого, як то кажуть, Бог береже...

– Ні, таких засобів я не маю! – розвів руками хлопець. – Можу потім пошукати в книжках, якщо вам не спішно...

– Та ні, не спішно, – засоромився Мортіус. – То які в нас плани?

– Негайно йдемо до Королівського палацу, бо там найважливіше.

– Я ще ніколи не бачила справжнього королівського палацу! – зітхнула Люцина.

– Я там виріс. Як на мене, то занадто галасливе місце. Лишатись вам тут не можна, бо ще чогось накоїте. Мені здається, що без вас у палаці нічого не відбудеться...

«Он як!» – запишався Мортіус і діловито спитав:

– А перепустки чи щось таке?

– І без перепусток пройдемо. Треба лише знати, в які двері увійти. Будемо діяти за обставинами.

– Хвилиночку! – спинив його Мортіус – А Тигрисик, Іляна, врешті – кіт?...

– Чому кіт – врешті? – образився Фелікс.

– Спочатку ми потрапимо до Королівського саду. Іляна там жила і знає, що звідти є вхід до самого палацу.

Марко чогось не доказував, але це вже сприймалося не як вияв обережності чи недовіри, а як намагання зробити сюрприз. Попри втому, очі його сяяли надією. «Можливо, – подумав Мортіус, – ми ще сьогодні побачимо принца на королівському троні. Шкода, що ми так мало для нього зробили!» Однак, щось підказувало йому, що на них чекають і неприємні несподіванки.

44

Ще з першими променями сонця нечисленна процесія провела тіло короля Даниїла до родинного склепу. Багато хто не встиг із ним попрощатися, але палацову браму вже зачинили. Тоді ж як мармурова плита назавжди відгородила короля від його народу, зійшло сонце. Однак небо затягнули хмари, що додало ще більше смутку. Накрили за звичаєм стіл у королівській їдальні й за нього сіли пом'янути короля декілька його друзів. Із родини не було нікого, але час від часу по засмучених втомлених обличчях ніби пробігав сонячний промінь. Усі чекали принца, але ніхто не вимовив його імені, хоча за столом не було нікого з крутиголовців. У них були інші клопоти. Досі не прийшла звістка від Імператора. Крутиголовці починали втрачати терпіння. Із вчорашніх тріумфаторів вони почали перетворюватись на розгублених чужинців, котрі раптом збагнули, що зовсім не знають країни, в якій прожили досить довго. Втім, посли з Імперії мали інструкції на будь-який випадок, де були передбачені навіть землетрус та повінь. Єдине, що здавалося їм неможливим – інформаційна катастрофа. Жоден сигнал не потрапив до Імперії. Крутиголовці не знали, що діється з Імператором, а Його Імператорська Величність не знав про ситуацію, що склалася в його світі. Там, де надто покладаються на техніку, може бути й таке. Жителі Королівства вдавалися до надійнішої пошти, в особливих ситуаціях посилали птахів, які здатні перетинати межі світів, – голубів.

Головний посол Імперії звинувачував у всьому