Наомі Новік - Відірвана від коренів

так розумію, що з'явилася головна чарівниця королівства. Можливо, ви можете покласти її на ліжко, поки їй не стане краще — до тих пір, поки вона не зможе стояти самостійно. А я не збираюся стояти тут і слухати ваше виття стосовно моїх зусиль.

Вона пройшла повз мене, відсмикнувши свої спідниці в одну сторону, так щоб вони не торкнулися моїх, як ніби не хотіла забруднитися, і відкрила двері помахом руки. Тоді вийшла геть, і двері зі скреготом по каменю і важким залізним брязкотом зачинилися за нею, як лезо сокири, що опустилася вниз.

Марек повернувся до мене, його лють ще не пройшла.

— І ви! Ви викликані бути свідком, а ви блукаєте замком, виглядаючи, як кухонна повія. Як ви думаєте, хтось буде вірити тому, що ви скажете? Уже пройшло три дні, як я вписав вас у список…

— Ви, мене?! — Спитала я з обуренням, ще похитуючись на ногах при підтримці Касі.

— …І все, що ви зробили, це переконали весь двір, що ви проста селючка! І тепер що? Де Соля? Він повинен був вказувати вам, як діяти далі.

— Я не хочу діяти далі, — сказала я. — Мене не хвилює, що будь-які з цих людей думають про мене. Це не має ніякого значення!

— Але це важливо! — Він схопив мене за руку і вирвав з руки Касі. Я спіткнулася, намагаючись підібрати заклинання, щоб розтиснути його руку, але він лише потягнув мене до вікна і вказав вниз на внутрішній двір замку. Я зупинилася і подивилася вниз, спантеличена. Там, схоже, не було нічого тривожного. Одітий у червоне посол якраз входив в будівлю разом з наслідним принцом Зигмундом.

— Чоловік поруч з моїм братом посланник Мондрії, — сказав Марек низьким голосом і помітно хвилюючись. — Їхній принц-консорт помер минулої зими: принцеса у траурі вже шість місяців. Тепер ви розумієте?

— Ні, — сказала я, збита з пантелику.

— Вона хоче бути королевою Пільни! — вигукнув Марек.

— Але королева не померла, — сказала Кася, а потім ми обидві зрозуміли.

Я подивилася на Марека, похолодівши від жаху.

— Але король… — випалила я. — Він… — я зупинилася.

— Він відкладає суд, щоб виграти трохи часу, тепер ви розумієте? — Роздратувався він. — Після того, як радість від порятунку королеви трохи вляжеться, він змусить дворянство подивитися в іншу сторону, і тоді зможе спокійно присудити її до смерті. А тепер скажіть, ви збираєтеся мені допомогти, чи ви хочете продовжувати гуляти по замку, поки не впаде сніг? Тоді вони спалять її, і вашу любу подружку тут, вибравши момент, коли буде занадто холодно навіть для того, щоб вийти і подивитися на страту.

Я стисла свої пальці навколо жорсткої руки Касі так сильно, ніби могла захистити її таким чином. Це означало жорстокість і не піддавалося уяві. Після того як ми витягнули королеву Ганну такою дорогою ціною, і вивели її з Вуду, король просто міг наказати відтяти їй голову і взяти іншу. Просто щоб додати ще одне князівство до карти Пільни, і ще один дорогоцінний камінь до його корони.

— Але… він любив її, — закінчила я, ще протестуючи, що було не дуже розумно з мого боку, тому що я цього не знала. Проте історія про втрачену улюблену королеву мала для мене більше сенсу, ніж те, що сказав Марек.

— І ви думаєте, що він може так просто пробачити їй і не виглядати дурнем? — сказав Марек. — Його красива дружина втекла від нього з князем Росі, хлопчиськом, який співав її чарівні пісні в саду. Ось що говорили про неї, поки я не підріс достатньо, щоб вбивати за ці слова. Вони казали мені, коли я ще був хлопчиком, що він заборонив згадувати навіть її ім'я у його присутності.

Він подивився згори вниз на королеву Ганну в кріслі, де вона сиділа — порожня, як чистий аркуш паперу. По його обличчю я могла побачити як він, ще хлопчик, ховався в безлюдному садку своєї матері, щоб уникнути натовпу отруйних придворних — усі вони посміхалися і шепотілися про неї, хитали головами і закочували очі догори, коли взнавали нові подробиці, або брехали, видумуючи їх.

— І ви думаєте, що ми можемо зберегти її і Касю, танцюючи під їхню дудку? — Спитала я.

Він підняв погляд від королеви і подивився на мене. Вперше в житті, я думаю, він дійсно слухав мене. Його груди здіймалися і опускалася. Після трьох дихань він нарешті сказав.

— Ні, — погоджуючись зі мною. — Вони усі просто стерв'ятники, — продовжив він, — а він лев. Вони хитають головами і погоджуються, що це ганьба, і збирають кістки, які він їм кидає. Чи можете ви змусити мого батька пробачити її? — Несподівано зажадав він — з такою легкістю, ніби просив мене зачарувати сторонню і чужу йому людину, що було жахливо схоже на те, як діяв Вуд.

— Ні! — сказала я, вражена. Я подивилася на Касю. Вона стояла, поклавши другу руку на спинку крісла королеви, прямо, нерухомо і заперечливо хитала головою, від чого її золоте волосся поблискувало. Вона теж не збиралася просити мене про це. Вона навіть не думала, що може втекти від нас у Вуд, навіть якщо це означало, що король стратить її — так, як він міг стратити королеву. Я сковтнула.

— Ні, — повторила я. — Я не буду цього робити.

— Тоді що ви збираєтеся робити? — загарчав Марек, знову розсердившись, і вийшов з кімнати, не чекаючи на мою відповідь. Принаймні хоч це було добре. Бо я не знала, що відповісти.