Михайло Опанасович Булгаков - Майстер і Маргарита

світі, за владаря всіх людей, через якого і самого себе пес вважав істотою привілейованою, вищою та особливою. Але, влігшись коло ніг і навіть не дивлячись на свого хазяїна, а позираючи у вечоровий сад, пес відразу збагнув, що хазяїна його спостигла біда. Тому він змінив позу, підвівся, зайшов збоку і передні лапи та голову поклав на коліна прокураторові, вимазавши поли плаща мокрим піском. Ймовірно, дії Банги мали означати, що він втішає свого господаря і нещастя ладен зустріти вкупі з ним. Він намагався виобразити це і в очах, які скошував на хазяїна, і в сторожких, нашорошених вухах. Так обоє вони, і пес і людина, що любили одне одного, зустріли святкову ніч на балконі.

У цей час прокураторовому гостеві вистачало клопотів. Покинувши горішню частину саду перед балконом, він сходами зійшов на нижчу терасу, звернув праворуч і вийшов до касарень, що містилися на території палацу. В цих касарнях і замешкали ті дві кентурії, які прийшли разом з прокуратором на свята в Єршалаїм, а ще таємна сторожа прокуратора, зверхником над якою був цей самий гість. Він пробув у касарнях небагато часу, не більше десяти хвилин, але, як ці десять хвилин проминули, з двору касарень виїхали три вози, наладовані заступами та бочкою з водою. Вози супроводили п’ятнадцятеро людей у сірих плащах, комонних. У їх супроводі вози виїхали з території палацу через затильну браму, взяли на захід, вийшли з воріт у городському мурі й пішли путівцем спочатку на Віфлеєм-ський шлях, а потім ним на північ, дісталися роздоріжжя коло Хевронської брами і тоді рушили Яффською дорогою, що нею вдень проходила процесія із засудженими до страти. В цей час уже стемніло і на крайнебі проступив місяць.

Невдовзі після того, як поїхали вози в супроводі чоти, виїхав із палацового двору верхи і гість прокуратора, перевдягнутий у темний поношений хітон. Гість попрямував не за город, а в самий город. Через якийсь час можна було бачити, як він під’їздив до фортеці Антонія, яка міститься на півночі поблизу самісінького великого храму. У фортеці гість пробув теж дуже недовго, а згодом його слід знайшовся на Подолі, в його покручених і заплутаних вулицях. Сюди гість дістався вже верхи на мулі.

Гість добре знав город і легко розшукав ту вуличку, яка йому була потрібна. її називали Грецькою, бо на ній містилося кілька грецьких крамниць, а серед них одна, в якій торгували килимами. Якраз коло цієї крамниці гість зупинив свого мула, зліз і прив’язав його до кільця коло воріт. Крамниця була вже замкнена. Гість увійшов через хвіртку, яка була поруч з дверима до крамниці, й потрапив у квадратовий невеликий дворик, обставлений з трьох боків коморами. Завернувши у дворі за ріг, гість опинився біля кам’яної тераси житла, обвитого плющем, і розглянувся. І в домі й у коморах було темно, вогонь ще не запалювали. Гість неголосно покликав:

— Нізо!

На поклик цей рипнули двері, й у вечірній сутіні на терасі з’явилася молода жінка без запинала. Вона похилилася над перилами тераси, стривожено приглядаючись, бажаючи дізнатися, хто прийшов. Упізнавши приходня, вона привітно заусміхалася до нього, кивнула головою, махнула рукою.

— Ти сама? — неголосно по-грецькому спитав Афраній.

— Сама, — зашепотіла жінка на терасі. — Чоловік уранці від’їхав до Кесарії. — Тут жінка озирнулася на двері й знов пошепки додала: — Але служниця вдома. — Вона зробила жест, що означав — «заходьте». Афраній оглянувся і станув на кам’яні сходинки. Після цього він і жінка сховалися всередині будинку.

У цієї жінки Афраній пробув і зовсім недовго — в жодному разі не більше п’яти хвилин. Після цього він покинув дім і терасу, нижче насунув каптур на очі та вийшов на вулицю. В будинках у цю пору вже запалювали світочі, передсвяткова сутолока була ще дуже велика, і Афраній на своєму мулові загубивсь у потоці перехожих та вершників. Подальший шлях його нікому невідомий.

А жінка, яку Афраній назвав Нізою, лишившися сама, почала перевдягатися, і до того ж у великому поспіху. Та хоч як непросто було їй розшукувати потрібні речі в темній кімнаті, світоча вона не запалила і служницю не кликала. Лише після того, як вона була готова і на голові в неї вже було темне запинало, в будиночку пролунав її голос:

— Якщо мене хто питатиме, скажи, що я пішла в гості до Енанти.

Почулося бурчання старої служниці в темряві:

— До Енанти? Оце ще та Енанта! Таж заборонив тобі чоловік ходити до неї! Звідниця вона, твоя Енанта! Ось розкажу чоловікові…

— Годі ж бо, годі, — відгукнулася Ніза і, наче тінь, вислизнула з будиночка.

Сандалі Нізині простукали по кам’яних плитах двору. Служниця з бурчанням зачинила двері на терасу. Ніза пішла зі свого дому.

У цей же час з іншого провулка на Подолі, провулка покрученого, що заломами збігав до одного з міських ставків, з ворітець непоказного будиночка, який глухою стіною виходив на провулок, а вікнами у двір, вийшов молодик з акуратно підстриженою борідкою в білому чистому кефі, що спадав йому на плечі, в новому празниковому блакитному талліфі з китицями внизу і в новеньких скрипучих сандалях. Горбоносий красень, вбраний задля великого свята, йшов бадьоро, переганяючи перехожих, які поспішали додому на врочисту трапезу, дивився, як одне по однім засвічуються вікна. Молодик прямував дорогою, що вела повз торговицю до палацу первосвященика Каїфи, розташованого біля підніжжя храмової гори.

Трохи згодом можна було бачити, як він увіходив у браму Каїфового двору, а невдовзі — як він покидав цей двір. Після відвідин палацу, в якому вже палали світочі та смолоскипи, в якому вже закрутилася святкова веремія, молодик пішов ще бадьоріше, ще радісніше і пошвидкував назад на Поділ. На тому самому розі, де вулиця вливалася на плац торговища, у вируванні та штовханині його обігнала тендітна жінка, яка йшла мовби пританцьовуючи, в чорному запиналі, накинутому на самісінькі очі. Переганяючи молодого красеня, ця жінка на мить відкинула запинало вищенько, кинула в бік молодика погляд, але не тільки не сповільнила ходу, а пришвидшила її, наче намагаючись втекти від того, кого вона обігнала.

Молодик не лише завважив цю жінку, ні, він ще й упізнав її, а впізнавши, стенувся, зупинився, ошелешено дивлячись їй у спину, і враз пустився її доганяти. Мало не збивши з ніг якогось перехожого з глеком у руках, молодик наздогнав жінку і, важко переводячи подих від хвилювання, покликав її:

— Нізо!

Жінка обернулася, примружила очі, виображаючи на обличчі холодне невдоволення, і сухо відгукнулася по-грецькому:

— Ба, це