Юліан Семенов - Бомба для голови

людина прожила півстоліття? Невже тридцять років — не строк, тим паче, якщо людина досягла успіхів за ці тридцять років у своєму ділі?» Ісаєв підвівся й пішов до залу.

«Це точно, — все ще думав він, — ми за них відповідаємо. Але хто звільнив їх від відповідальності за нас? Чи вік людини тепер став адекватний розумові?»

Він сів у центрі великого скляного залу й зітхнув, пожалівши себе; він побачив себе збоку і згадав ті далекі двадцять років, коли був молодим Штірліцом, і знову пожалів старого Ісаєва; витяг сигарети й глибоко, як у молодості, затягся. «Додому хочу, — сказав він сам собі. — Боже мій, як же я хочу додому».

Він знову зітхнув і примусив себе повернутися до справи, до тієї справи, заради якої він був тут. «Вони не встигнуть відправити міну з багажем, — вирішив він. — Напевне, вони, дізнавшись, куди я лечу, попросять когось із пасажирів узяти «посилочку» в Рим. Якщо я це прогавлю, то зустрінуся з Бергом на небесах. А якщо не прогавлю, тоді я привезу сюди Гроса. Я привезу його, хоч би там що… Розумний Берг… Той меморандум, який він мені залишив про Гроса, плюс живий Грос — це вже доказ».

По радіо уже втретє передавали повідомлення: «Федеральний міністр доручив статс-секретареві Кройцману допомогти в розслідуванні справи, яку так блискуче розпочав загиблий в авіаційній катастрофі прокурор Берг. Кройцман обіцяє закінчити слідство протягом найближчого тижня».

«А якщо вони пошлють когось із своїх з «посилочкою»? — подумав Ісаєв. — Що тоді? Вони можуть. Але ж багато хто з їхньої банди знає обставини справи. Нічого. Скажуть, що міна для Гроса, а підірвуть її в нашому літаку… Ні, справді я став склеротиком — немає ж квитків! Вони не встигнуть послати свого разом з міною. Ага… он іде трохи на це схоже. Точно… Це від них. І згорточок підходящий. Міна типу «Аква», їх дуже любив Шелленберг. Дурні, я не думав, що вони попруть так відкрито — зовсім, мабуть, перелякалися. Кому це він усучить? Дівчині… П'яненька дівчина, така крокодила візьме, не те що посилочку. Примітивно, звичайно, працюють, але в даній ситуації безпрограшно».

Коли оголосили посадку на літак, Ісаєв повільно підвівся і пішов за пасажирами, не випускаючи з очей п'яненьку дівчину. В автофургончику він пропхався до неї й сказав, примусивши себе зіграти захеканого:

— Слава богу! Я вас наздогнав. Віллі сказав, що саме вам він передав посилочку. Він просто не знав, що я теж лечу з цим рейсом, — і, не дочекавшись відповіді, Ісаев узяв «посилочку» з рук дівчини.

«Господи, — подумав він, взявши згорток, — соромно їм змушувати мене на старості літ бігати… Хоча, може, я йду за своєю логікою й даремно все це затіяв? Може, вони вже доручили комусь в Італії прикінчити Гроса? А я все жду, жду, жду… Може, треба зараз же зняти тривогу й довести до загального відома, через Кроне, де ховається Грос, і заявити, що життя останнього свідка теж на волосинці — в нього вже ціляться… Ні, «Інтерпол» включено в гру. А я не знаю головного, який керує Айсманом. Це людина з оком, волею й розумом; сильна звірюка. І все-таки прибрати з дороги Гроса вони повинні доручити комусь із тих, кому Грос, безумовно, довіряє. Вони також добре знають, що «Інтерпол» включився в гру, і випадкову людину на це діло не пустять. Вбивця, якого переслідують, боїться власної тіні і не вірить нікому, крім найближчих із своєї банди. Айсман, мабуть, найближчий за всіх і до головного, і до Гроса. Він проведе останню операцію по ліквідації єдиного свідка. Саме Айсману доручать, бо він, крім усього іншого, провалив діло: і мене не діждалися в Берга, щоб пристукнути як російського агента, і Курт, зв'язковий, якого вбили в кабінеті Холтоффа… Ні, я правильно думаю — в Неаполь повинен полетіти Айсман, тільки Айсман. Так завжди було заведено в банді: той, хто провалив діло, виконує найнебезпечнішу роботу».

Скориставшись штовханиною, яка завжди буває при посадці на літак, Ісаєв, не кваплячись, зайшов за автопоїзд, трохи пригнувся й побіг уперед, накульгуючи на ліву ногу. («Господи, як це смішно: кривий дід і з міною!») Біля автопоїзда стояв величезний бензозаправник, а за ним — джип, у якому сидів молоденький хлопець — служник з диспетчерської служби. («Це добре, що я смішний, — подумав Ісаєв. — Смішних жаліють»).

— Синку, — сказав Ісаєв, — я з інспекції страхової компанії «Шуккерберг», підкиньте мене он до того будиночка. Нога відмовила, шкандибати далі не можу…

— Так, — відповів хлопець, — туди можу.

«Все гаразд, — вирішив Ісаєв. — Той, який за мною стежить, не бачив, як я пішов. Та й чи стежив хтось? Зараз вони не ждуть від мене фінту. А може, й ждуть… Чорт їх знає… Ні, все-таки, мабуть, стежили. Та, слава богу, цей літак стоїть далеко, з аеропорту не видно… Зараз вони подзвонять, що я полетів, а до наступного рейсу підскочить Айсман. Тобто через сорок хвилин. На той рейс багато вільних квитків, я туди легко сяду».

Ісаєв подзвонив з порожньої кімнати диспетчерської служби в «Телеграф» і сказав:

— Добрий день, Кроне, було б добре, якби ви впізнали мене по голосу…

— Я впізнав вас по голосу, добрий день..

— Слухайте мене уважно. Я люблю меценатствувати, тому дарую вам сенсацію: перед смертю прокурор сказав мені, де перековується вбивця. Його звати Іоахім Грос. Він зв'язаний з концерном Дорнброка, він функіонер НДП… Я зараз назву вам, на випадок несподіваних обставин, його адресу… Неаполь, вілла Ноделя. Запам'ятали? Треба, щоб ваша людина пробилася через півгодини на радіо й повідомила про місцеперебування вбивці.

— А телебачення?

— Це взагалі геніально. Тепер приїздіть у Темпельхоф, на радіоцентр, звідки підтримується зв'язок з літаками. Візьміть диктофон і поліцію. І ждіть. Це поки все, що я можу вам сказати. Чао!

3

Ісаєв діждався, коли пасажири ввійшли в «боїнг» — Айсмана він помітив зразу ж, — обігнув три лайнери, які стояли коло будиночка диспетчерської служби, й піднявся по трапу останній. Він знав, що Айсман завжди літає в хвості, сподіваючись при катастрофі залишитися живим.

«Він може мене побачити, коли я піду в перший салон, — подумав Ісаєв. — Капелюх і пальто я захопив доречно, я пройду мимо нього в насунутому на очі капелюсі, як з картин Хичкока. Аспіранти мої й аспірантки, де ви?»

…Айсман сидів біля вікна й діловито прив'язувався ременями; він не звернув уваги на високого старого чоловіка в. сірому пальті й капелюсі, який пройшов уперед, ближче до пілотської кабіни.

Коли стюардеса зачинила двері,