Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

- Точно, тепер не забуду! Альбрехте, мені тут дуже цікаво… А коли в тебе день народження?

– П'ятнадцятого серпня!

- Вже було? – здивувалася Рада. – Чому не сказав раніше?

- Бо своє дев’ятнадцятиліття я зустрів з ножем у грудях. – обличчя Альбрехта знов стало похмурим

— Невже в той день, коли Мортімер… — у горлі стала грудка. Дівчина не змогла швидко знайти потрібні слова.

Раптом двері грюкнули, та увійшов Великий герцог Мерлін. На ньому був уже зовсім інший одяг, ніж три години тому. Помітивши його, Рада з Альбрехтом відійшли від вікна та вклонилися.

– Добре, що зачекали на мене! Сідайте! – сказав Великий герцог.

Слуги швидко підійшли та відсунули стільці, щоб гості сіли. Чарівник не одразу перейшов до розмови. Як потім пожартував – бо не любить приймати рішення на голодний шлунок. Коли з вечерею було покінчено, Мерлін попросив їх розповісти свої історії.

Першою почала Рада. Їй було що розповісти. Вона нічого не приховала, аби він їй повірив та допоміг. Її розповідь була довгою, іноді щось доповнював Альбрехт, але, на відміну від подруги, він був небагатослівним.

Коли підійшла його черга, хлопець зняв із шиї золоту каблучку з хризолітом та поклав її на стіл поруч із чарівником.

Мерлін помітно став нервувати, коли підніс каблучку до очей.

- Моя мати - Мірта Шліман, перед смертю попросила передати Вам цю каблучку! – сказав Альбрехт, втупившись в стіл.

- Вона мертва? Як це сталося? – голос Мерліна чомусь тремтів.

– Кілька місяців тому на Рамплур напали головорізи імперіі. Вони вбили майже всіх мешканців! - Альбрехт замовк, проковтнувши грудку, що підступила до горла. Згадка про знищений дім різонула по рані, що не встигла загоїтися. - Адже там не було магів! Я не хотів йти до вас! Магія забрала в мене дім та сім'ю!

– Так не повинно було статися… Травниця Мірта колись була моєю гарною знайомою! Я бачив її останній раз дев’ятнадцять років тому. Мені сказали, що там йому буде безпечно… Скільки тобі років? - запитав чарівник впоравшись з голосом. Альбрехт не розумів, але Мерлін чогось боявся. – У тебе був брат?

– Дев'ятнадцять нещодавно виповнилося! Тільки я не рідний її син. Хоча, яке це не має значення… – пробурмотів Альбрехт, підібгавши губи. Було б недоречно зараз розплакатися. – Моя молодша сестра загинула разом із матір’ю в будинку. Я не знав, що вона спілкувалася з чарівниками!

Мерлін помітно зблід і ненароком перекинув кубок з вином. Слуги одразу ж кинулися прибирати, але чародій їх зупинив.

- Вона була дуже доброю жінкою. – відповів Мерлін, стиснувши пальцями край столу.

- Вона була людиною? – запитала Рада. Напруга витала у повітрі. Дівчина відчувала куди йде розмова.

- Так. Як мені відомо чарівних здібностей у неї не було. Або їх просто не показувала, бо вона могла варити зілля. – відповів їй Мерлін.

- Вона робила ліки! В нас магія була заборонена! – насупився Альбрехт. – Моя мати звичайна людина, яку вбили чарівники!  Ви хочете сказати, що Рамплур знищили через неї?! – Альбрехт став закипати.

- Ні. Через мене! – холодно відповів Мерлін, глянувши хлопцю у вічі. Поки Альбрехт розмірковував над своїми подальшими діями, Мерлін продовжив. Рада тихо пирхнула, коли він зайшов здалеку. –  Колись я, покинувши все вирушив у свій рідний час, на Землю! Ви правильно помітили, Радо, я справді маю відношення до короля Артура. Тільки я повертався не з цієї причини. У мене там залишилася мати, і я вирішив забрати її на Аладею! Портал удруге закинув мене вже в сімнадцяте століття. Всі мої друзі давно померли, я вже давно був безсмертний! Незабаром моя мати - Ігред зустріла чарівника, вони покохали одне одного. У них мала з'явитися дитина…. Але так вийшло, що він загинув за кілька місяців до того, як вона мала народити. – Мерлін замовк, ніхто тепер не наважився його перебити.

- Вона померла під час пологів! - продовжив чарівник після паузи. – За мною та моєю сім'єю тоді ганялися слуги Темряви. Мені нічого не залишалося, як відвезти дитину подалі, щоб вони не змогли її знайти! Тоді я бачив його востаннє... Такого крихітного…. Він був копією матері... Мені сказали, що там йому буде безпечно.

Альбрехт напружився, він не хотів чути продовження. Рада подивилася на нього, потім  на Мерліна, ледве втримавши зойк – вони були схожі! Як же вона не помітила цього відразу?!

- Пробач, що так вийшло. Я твій старший брат!

За столом залягла тиша.