Лія Серебро - День падіння з висоти., Лія Серебро

54

Ми з Миколкою зустріли Богдана в піднесеному настрої, а я ні з того ні з сього раптом відразу відзвітувала перед ним.

-Я буду робити все як ти скажеш і як вважатимеш за потрібне! Я вирішила вже прямо з сьогоднішнього дня почати нове життя! Рухатимуся вперед, набиратимуся сил, щоб, як каже Миколка, завалити цього монстра!

-Ну прямо повного послуху мені не потрібно! - усміхнувся він. - Ти повинна мати і свою голову на плечах!  Я так зрозумів, що дуже довгий час права рішення ти не мала?

-Ну як хочеш так і розумій. Але я справді жила без «турбот» і «клопоту»! - з іронією відповіла я.

      На вечерю обіцяні пельмені, а цікавість Богдана з приводу мого минулого життя відчувалася в його бажанні періодично ставити мені запитання з натяком.

   Спочатку він був скромнішим, і я ловила лише недомовки, а потім він став ставити питання конкретно мені в лоб.  Коли Коленька пішов спати, я почала мити посуд, Богдан увімкнув нічник на кухні, щоб яскраве світло не світило в дитячу кімнату і не заважало дитині спати, ми продовжили нашу бесіду, центральною фігурою якої, звісно, була я.

-Як усе ж таки? Як жила так? Справді нікуди не виходила? Розкажи мені всю правду, поділися. І як змогла змиритися з усім? А знайомі? Родичі? Нікому не скаржилася? У голові не вкладається в мене. Ув'язненим у в'язниці дозволяють мобільним користуватися, з родичами спілкуватися, а в тебе то, як усе так вийшло? Двадцять перше століття!  Незаконне утримання людини! Я хочу тобі нагадати, що щойно ми зберемо всі потрібні докази, стаття сто сорок шоста, а це п'ять років, йому точно світить, але боюся, це тільки вершина айсберга. - міркував Богдан, ретельно перемішуючи цукор у чашці.

- Богдане, я зараз тільки сама намагаюся в собі розібратися і розкласти все по поличках... З упевненістю можу сказати, що його я не любила. Це точно було не кохання. Думаєш, я не йшла? Моє серце кричало біжи! Постійно! Але він повертав мене... Якісь безглузді приводи і відмовки про перевиховання мене, про ізоляцію від зовнішнього світу, для мого ж блага. Усе це та інше вливалося мені у вуха систематично солодким і нудотно-гіпнотичним голосом.

   Богдан саркастично посміхнувся.

-Хочеш сказати, що він мав на тебе згубний вплив?

-М'яко сказано... - продовжила я. Тільки от зараз аналізую, що спочатку мені якось було зручно... Я була всім забезпечена. Навіть прокладки він мені сам замовляв... Думав за мене, вирішував, діяв... Спочатку в мене в цьому не було потреби. Виходити кудись зустрічатися з подругами... Він влаштував усе так, що потреба ця відпала сама собою, а потім відбив і бажання. З виходом у світ у мене не приємні асоціації...

-Часто розпускав руки?

 Я нудотно зітхнула і спрямувала погляд на чайник, який щойно вимкнувся.

-Випробовував... Міг і підлаштувати все так, що я потім опинялася сама винуватою... - з жалем зазначила я. -Я ніби застрягла, стояла як на мосту в тумані й забула, в який бік ішла.

-Взагалі-то Темерязєв дуже часто останнім часом миготів у новинах. Такий собі благодійник, зразковий із бездоганною репутацією. Але мене начальство і колеги вже попередили, що зв'язки в нього мало не із самим піднебессям. Навіть пригрозили, щоб я не потикався... Дурниці це все! Хто не ризикує, той не п'є шампанського! Суд і тільки! Потрібен хороший адвокат і він у мене є. Потрібно мислити стратегічно, і нічого не випускати з уваги! Діяти в рамках закону.

-Скажи. Чому ти з таким ентузіазмом допомагаєш мені?

-Я вже казав... - різко змінив тон із веселіших нот на понурий.

-Борг сестрі? - припустила я.

-І не тільки. Повір мені стало дуже шкода тебе. Обурила й та несправедливість, у якій ти опинилася.  А ще... Коли я почув через високий паркан твої благання про допомогу, а потім ти впала на мене згори... Ти була схожа на безпритульне кошеня, яке знаходять на узбіччі... Хворобе, із блохами, глистами... - розмірено казав Ніколайчук, а брови мої здійнялися догори до межі.

-Так уже з блохами і глистами!? - усміхнулася я.

   Він так само посміхнувся у відповідь і додав:

-Красивого, породистого, але несправедливо покинутого кошеняти!

   Я розсміялася. Я зовсім не образилася на його порівняння мене з бездомним кошеням. Йому було видніше тоді. У кожного своє бачення і свої асоціації.

-І я відразу зрозумів, що ситуація критичніша нікуди. Тебе треба рятувати, а мій напарник слабо це розумів. А після зустрічі в лікарні з твоїм чоловіком усе стало на свої місця.

-Спасибі тобі... Тільки... - я закашлялася, бо не наважилася вимовити наступну фразу. - Тільки я розумію, що за все доведеться платити і мені, і тобі...

-Якщо ти про себе, то я роблю все з безкорисливих спонукань. Якщо про мене, то не переживай, і в мене зв'язків достатньо, і я знаю чесних адвокатів, які давно шукають подібну справу, щоб розкрити свій потенціал... У твоїй справі стільки запитань, нестикувань і порушень закону, що вона може увійти в історію судових процесів!

-Ти перебільшуєш!

 

-Твої слова ще один доказ того, як ти дивишся крізь пальці на те, що відбувалося з тобою!

-Готова посперечатися! - заперечила я. - У мене просто не було виходу!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍