Сергій Бобрицький - Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький

– На, це ще зіжри! – Д’Альбон клацнув пальцями і потоки повітря закрутилися невидимими кайданами навколо кожної з кінцівок дракона, миттєво застопоривши його в певній точці. Від настільки різкого гальмування на такій швидкості в живого дракона, можливо, і лапи з крилами повідривало б. Але цей лишень скрипнув мертвими суглобами, гикнув, рикнув і роззявив пащу максимально широко, запалюючи в ній те саме чорне полум’я. От туди віконт і спрямував Спис Правосуддя. А, кажучи мовою людей, не знайомих з магією – це була величезна (для людини, якщо тримати її, як спис), десятиметрова, золота блискавка в лікоть завтовшки.

Це було тріумфом. За такий короткий двобій Леон використав майже усі свої наймогутніші закляття і майже не спітнів! Ритуал, що підказав йому вчитель, дійсно вплинув на здібності віконта дуже, дуже позитивно. Якби б ще ворог про це знав і помирав, як годиться…

Випущена на волю золота блискавка знесла «прибитого» до повітря дракона, відправивши його назад, на землю. Де й вибухнула разом із клятим кістяком, віддавши багатостраждальному лісу тонну енергії, що хлинула крізь землю, наче вода. Але ще та енергія встигла спопелити кляту потвору майже повністю, лишивши неушкодженими тільки одну з задніх ніг та, власне, хвіст, котрий якимсь дивом кріпився тепер безпосередньо до ноги. А на кінчику того хвоста жевріло те саме кляте чорне полум’я, пульсуючи тепер у шаленому такті і відтворюючи дракона наново.

– Та дев’ять Кіл тобі пройти без вихідних! Що ж ви, падло, не дохнете! – Заволав Леон і, зібравшись з духом, жбурнув у недобитка ще один Спис Правосуддя. Але цьому снаряду не судилося навіть долетіти до цілі. Прокинулися від бездіяльності інші два умертвя.

Над недобитим драконом, немов гігантський зонтик, розкрилася півсфера чорного диму, в котру, як спис у щит, і влучила блискавка віконта. Десятиметровий, сліпучий, іскристий снаряд булькнув в той щит на усю довжину, наче якесь кляте весло впало з рук рибака-йолопа у глибину озера, не лишивши по собі нічого. Різниця лишень в тому, що зазвичай озера не вистрілюють втопленими веслами назад. А от цей «зонтик» – жбурнув у віконта чорну, немов замазурену блискавку, в якій виднілися лишень крихти минулого золота.

Цього разу у Леона й думки не виникало про поглинання власних чарів. Так, як з учнем грався барон Грейткіллс, тут ніхто гратися не збирається. Все, що встиг зробити Леон (чорна блискавка летіла мало не швидше за його власні!), це заховатися у сферу зі спресованого повітря, додатково прикрившись щитом Грозового Паладина та спробувати зміститися в повітрі вище й праворуч, уходячи з лінії удару.

Можливо, ті жалюгідні сантиметри, на які встиг зсунутися Леон за час польоту снаряду, врятували його життя. Бо блискавка пробила обидва Щити чародія, а також живіт у верхній лівій частині, лишивши скрізну рану розміром з яблуко і лишень дивом не зачепивши серця.

 – Індрів прутень!!! Потвори! – Заревів від болю Леон, вдягаючись у Грозового Паладина повністю. – Спопелю нахрін!

Біль дещо затьмарив віконту здоровий глузд, позбавивши здатності будувати розумну стратегію бою. І він, не рахуючись з розходом енергії, за п’ять секунд сплів та активував Блискавичний Град.

Уявіть собі звичайний, природній град, що сиплеться інколи навесні та влітку і змушує усіх фермерів та астрономів зі скляними стелями пригадувати весь перелік будь-коли почутих чи сказаних прокльонів, матюків та закликів до усіх можливих богів. У випадку ж закляття Леона «градини» були розміром з кулак кожна. Та й не градини то були, а шарові блискавки. Килимове бомбардування ділянки в тридцять квадратних метрів, на якій розташувалися два з половиною кістяні дракони, вартувало пораненому Леону майже усього його запасу сил.

А рана була не гарною. Так, хтось скаже, що відсутність половини пуза – це не «недобра», а смертельна рана. Але будь-який чародій з вищої ліги, через наповненість власного тіла магічною силою, є набагато більш живучим створінням, аніж будь-яка звичайна людина, ельф чи гном. Тож в цілому, будь така дірьоха спричинена пострілом зі звичайного мушкету чи наскрізною раною від списа – віконту вистачило б власних мізерних знань цілительства та тижня в ліжку, в обіймах з подвійною порцією їжі та діжкою червоного вина. Але зараз навіть тричі накладені чари зупинки кровотечі впорювалися зі своєю задачею геть як погано. Давалося взнаки отруєння аури енергіями Пітьми і хто зна, що ще там було в заклятті. Леон себе заспокоював просто: якщо він ще не зомбі і ще дихає – нічого додаткового, скоріш за все, в заклятті не було. Проте тут і зараз знесиленому чародію, що знаходився у десятках метрів над землею, вистачить і такої халепи, щоб дати дуба.

Блискавичний Град, доречі, вельми непогано зробив свою роботу. Як і будь-які масові чари з великою кількістю дрібних часток, Град знесилив щити з пітьми, котрими вкрилися дракони – і у тріщини в захисті не-живих почали залітати вибухові гостинці. Кістяки розревілися не на жарт, коли блискавки добралися до них. Але і енергія, закладена в чари, майже дійшла свого кінця. В той час як Леон все ще чітко відчував, що усі три потвори досі не припинили свого існування...