Ю. Несбе - Макбет

— Та ми лише бавилися, капітане. Цього більше не буде.

— Ні, буде. — Капітан почухав підборіддя. — Як я вже сказав, я не маю звички без потреби лізти у подробиці чужого життя. Але мушу сказати, що той захват, який ви зробили Гатчу, мені доводилося бачити лише двічі: у виконанні військової поліції та портової поліції. Ключове слово — «поліція». Тому я хотів би почути правду.

— Правду?

— Так. Це він на вас напав?

Дафф уважно подивився на капітана. Він припускав, що той від самого початку знав, що Кліфф Джонсон — не справжнє його ім’я, і що в жодному ресторані йому раніше працювати не доводилось. Усе, що потрібно було капітану, — це його згода й фальшивий підпис. Він знав, що, якби почав дізнаватися про справжні особисті дані цього «Джонсона», той хутко накивав би п’ятами.

— Зараз я скажу вам правду, — мовив Дафф, і капітан перехилився через стіл. — Ми просто дуріли, от і все.

Капітан відхилився назад. Підніс до рота чашку з кавою. Очі понад краєм чашки уважно дивилися на Даффа. Але не в очі, а вище — на його чоло. Капітан ковтнув, його кадик піднявся і опустився. Потім він зі стуком поставив чашку на стіл.

— Джонсоне.

— Слухаю, капітане.

— Ви мені подобаєтесь.

— Не зрозумів?

— Я не маю підстав вважати, що Гатч подобається вам більше, ніж решті екіпажу. Але ви — не стукач і не наклепник. Для мене як для капітана це погана новина, але це свідчить про цілісність вашої натури. Я вас за це поважаю і більше про інцидент не згадуватиму. Ви страждаєте на морську хворобу і сказали мені неправду, але мені хотілося б мати у своїй команді більше таких людей, як ви.

Капітан підвівся і вийшов.

Дафф ще кілька секунд залишався на місці. Потім узяв порожню чашку, відніс її до камбуза і поклав у раковину. Заплющив очі, вперся руками в холодний блискучий метал і проковтнув нудоту, що знову підступила до горла. Що ж він накоїв? Чому не сказав правду, що Гатч — забіяка і першим на нього напав?

Дафф розплющив очі. Побачив своє віддзеркалення в каструлі, що висіла перед ним на гачку. Його серце на мить зупинилося: шапка з’їхала вгору, а він і не помітив. Певно, Гатчінсон зачепив його рукою, замахуючись. І тепер шрам виділявся на шкірі, наче широкий конденсаційний слід, який залишає за собою в небі літак. Шрам. Он до чого придивлявся капітан, перш ніж поставити чашку на стіл.

Дафф заплющив очі, наказав собі розслабитись і обдумати ситуацію.

Вони вийшли з порту так рано, що свіжі газети ще не встигли з’явитися на вулицях, тому капітан не міг бачити його портрета з написом «розшукується». Проте він міг побачити обличчя Даффа по телевізору під час трансляції прес-конференції увечері напередодні. Але чи були якісь ознаки потрясіння в очах капітана, коли він помітив шрам? Ні, не було. Значить, прес-конференції він не бачив. А може, й бачив. У такому разі він був хорошим актором і вдав, що не впізнав його, сподіваючись скрутити його пізніше за допомогою членів екіпажу. Оскільки на ситуацію, що склалася, Дафф вплинути не міг майже ніяк, то він вирішив вважати, що капітан ні про що не здогадався, але ж як щодо решти? Ні, він стояв до них спиною, аж доки капітан не наказав усім покинути їдальню. До всіх, окрім Гатчінсона, який лежав перед ним на підлозі. Може, механік і помітив шрам, але Даффу він не видався тим, хто полюбляє дивитися телевізійні новини.

Дафф знову розплющив очі.

Через дві доби, в середу, вони пришвартуються в порту.

Через сорок вісім годин. Треба занишкнути на два дні. Треба змусити себе зробити це.

Заграла органна музика, і Макбет, стоячи між рядами лавок у соборі, відчув, як на його тілі всі волосинки стали дибки. Це було не через музику, не через панегірики, які лунали з вуст священика та мера, не тому, що шестеро чоловіків несли проходом труну з тілом Дункана, і не тому, що він не прийняв наркотик. А тому, що вдягнув цю жахливу нову уніформу. При кожному його порухові груба шерсть терлася об шкіру, а по тілу бігли мурашки. Його стара форма була з дешевшої тканини, притертою і зручною. Він, звісно, міг вдягнути новий чорний костюм, який доставили до управління поліції, і який міг прислати лише Геката. Якість вовняної тканини костюма була значно кращою, однак — дивна річ — від нього шкіра чухалася ще більше, ніж від нової уніформи.

Труна пропливла повз прохід, в якому стояв Макбет. За труною, опустивши голови, йшли дружина Дункана та двоє його синів. Коли один із них підняв голову й глянув Макбету в очі, той мимоволі опустив свій погляд додолу.

А потім усі вони заповнили прохід, щоб приєднатися до кортежу. Макбет розташувався так, аби йти поруч із Тортелом.

— Гарна промова, — зазначив Макбет.

— Дякую. Мені дуже шкода, що міськрада не погодилась оплатити похорони з місцевого бюджету. Коли фабрики закриваються, а податкові надходження міста падають, то, боюся, подібні почесті будуть на останньому місці в списку фінансування. Але все одно міськрада, як на мене, вчинила нецивілізовано.

— Тут я — на боці міськради.

— Гадаю, члени Дунканової сім’ї так не вважають. Його дружина телефонувала мені і сказала, що нам слід було провезти його труну вулицями міста, щоб дати людям можливість продемонструвати своє ставлення до загиблого. Бо вони хотіли того ж самого, чого хотів і Дункан.

— Гадаєте, люди вийшли б на вулиці віддати йому останню шану?

Тортел знизав плечима.

— Якщо чесно, Макбете, то не знаю. Мій життєвий досвід підказує, що містянам байдуже до так званих реформ, допоки вони не побачать більше харчів на своїх столах чи пива у кухлях. Мені здалося, що в місті почалися зміни, а якщо так, то вбивство Дункана мало б страшенно розгнівати його мешканців. Але, схоже, люди вже призвичаїлися, що в нашому місті добро завжди зазнає поразки. Єдиним, хто наважувався розтуляти рота, був Кайт. Ти підеш завтра на похорон Банко та його сина?

— Аякже. Церемонія відбудеться в Робітничій церкві. Банко не був релігійним, але там ховали його дружину Віру.

— Мене поінформували, що дружину Даффа та його дітей теж відспівуватимуть у соборі.

— Так, але особисто мене там не буде.

— Особисто?

— Ми розставимо там наших співробітників на той випадок, якщо до собору заявиться Дафф.

— Зрозуміло. Власних дітей треба супроводжувати аж