Жюль Верн - П’ятнадцятирічний капітан

той же час сховатися від повітряного вихору, в якому він, безсумнівно, задихнувся б при швидкому падінні. За такого захисту, він, напевне, врятувався б навіть спускаючись водоспадом Ніагара!

Все це блискавкою промайнуло в голові Діка Сенда. Останнім інстинктивним рухом він вчепився за лаву, яка з'єднувала обидва борти човна, і, тримаючи голову над поверхнею води під перекинутим човном, він відчув, як стрімкий потік з непереборною силою затягує його і він майже вертикально падає вниз…

Каное круто увійшло в яму від падаючої води біля підніжжя водоспаду, закрутилося на глибині, а потім знову спливло на поверхню річки. Дік Сенд, чудовий плавець, зрозумів, що порятунок залежить тепер виключно від сили його рук…

За чверть години боротьби з течією він вибрався на лівий берег і побачив там місіс Уелдон, Джека і кузена Бенедикта, яких поспіхом привів туди Геркулес.

Вир поглинув дикунів. Без захисту у вигляді перекинутого каное, вони задихнулися ще перш, ніж досягли дна прірви, а їх трупи розбилися об гострі скелі, серед яких пінилася вода нижче за течією.

Розділ двадцятий. Висновок

За два дні, 20 липня, місіс Уелдон та її супутники зустріли караван, що прямував до Ембоми у гирлі Конго. Це були не работорговці, а порядні португальські купці, які везли до Європи слонову кістку. До втікачів поставилися дуже добре і остання ділянка шляху не викликала жодних труднощів.

Зустріти цей караван дійсно було великою удачею. Даремно Дік Сенд сподівався спуститися на плоту до гирла річки: ділянка від Нтами до Елали була ніщо інше, як чергування стромовини з водоспадами. Стенлі нарахував їх тут сімдесят два, жоден човен не зміг би їх подолати. Саме в гирлі Конго чотири роки потому відважний мандрівник провів свій останній тридцять другий бій з туземцями, потрапив нижче за течією у водоспад Мбел і лише дивом врятувався від смерті.

Одинадцятого серпня місіс Уелдон, Джек, Дік Сенд, Геркулес і кузен Бенедикт прибули до Ембома, де їх гостинно зустріли панове Мотта-Вьега та Гаррісон. Тут вони застали американський пароплав, що вирушав у напрямку до Панамського перешийка, і який вдало доправив Місіс Уелдон та її супутників до Америки.

З телеграми, відправленої того ж дня в Сан-Франциско, Джемс Уелдон дізнався про неочікуване повернення на батьківщину його дружини та сина, сліди яких він намарне розшукував повсюди, де, за його припущеннями, міг би бути викинутий на берег «Пілігрим».

Нарешті, 25 серпня мандрівники потягом прибули до головного міста Каліфорнії. Ех, якби ж тільки старий Том з друзями були тут!..

Що додати про подальші долі Діка Сенда та Геркулеса? Один став сином, інший — другом сім’ї Уелдон. Джемс Уелдон усвідомлював свій обов’язок перед юнаком-капітаном та відважним негром. Слава Богу, Негоро не встиг побувати в Сан-Франциско, бо містер Уелдон, зрозуміло, не пошкодував би усього свого статку, аби витягнути з полону дружину і сина. Він стрімголов кинувся б до Африки і ніхто не знає, яке лихо могло б спіткати його там!

Кілька слів щодо кузена Бенедикта: в день приїзду до Сан-Франциско, поспіхом потиснувши руку Джемсу Уелдону, поважний вчений замкнувся в своєму кабінеті і одразу приступив до роботи. Він марив гігантською науковою працею під назвою «Шестиніг Бенедикта», працею, якій судилося здійснити переворот в ентомології.

В своєму кабінеті, захаращеному колекціями комах, найперше він розшукав окуляри і лупу… О, Господи! Який зойк відчаю вирвався з грудей вченого, коли він, озброївшись оптичним приладдям, вперше гарненько роздивився цього єдиного представника африканських комах, якого йому вдалося привезти з подорожі!

«Шестиніг Бенедикта» виявився зовсім не шестиногим! Це був звичайнісінький павук! І якщо у нього і було шість ніг замість восьми, то це виключно через те, що йому бракувало дві передні лапки. А бракувало їх тому, що Геркулес випадково відірвав їх, полюючи на павука. Таким чином, уявний «шестиніг Бенедикта» не мав жодної цінності з наукової точки зору. Це був звичайнісінький павучок, яких вистачало, до того ж ще й каліка! І лише короткозорість кузена Бенедикта завадила йому помітити це раніше. Через таке потрясіння він серйозно захворів, але, на щастя, його вдалося вилікувати.

Три роки потому, коли малюкові Джеку виповнилося вісім років, Дік Сенд допомагав йому з домашнім завданням, не припиняючи власних інтенсивних занять. Одразу ж після повернення до Сан-Франциско, він приступив до навчання із шаленим завзяттям: він не міг собі пробачити, що, через брак знань, він не зміг якісно виконати свої обов’язки на вітрильнику.

«Так, — повторював про себе, — якби на борту» Пілігрима «я знав усе те, що мусить знати справжній моряк, скільки нещасть можна було б уникнути!»

Так говорив Дік Сенд. У вісімнадцять років він вже з відзнакою закінчив гідрографічні курси і, отримавши за спеціальним дозволом диплом, готувався стати частиною команди на одному із кораблів Джемса Уелдона.

Ось чого досягнув завдяки своїй поведінці, завдяки своїй праці маленький знайда з піщаної коси Сенді-Хук. Попри його молодий вік, до нього ставилися з повагою, але, простий та скромний за характером, він навіть не підозрював цього. Він і гадки не мав, що рішучість, мужність, твердість, що виявив їх під час випробувань, зробили з нього своєрідного героя, хоча, по суті, він і не вчинив нічого такого, що б можна було назвати подвигом.

І все ж таки єдине дошкуляло йому: в ті рідкісні вільні від занять хвилини, він завжди подумки повертався до старого Тома, Бата, Актеона та Остіна. Він вважав себе винним у їхньому нещасті. Місіс Уелдон зі смутком згадувала про тяжке становище своїх колишніх супутників. Джемс Уелдон, Дік Сенд та Геркулес готові були перевернути все навколо догори дриґом, аби розшукати їх. І ось, нарешті, завдяки широким зв’язкам Джемса Уелдона в комерційному світі, їм вдалося розшукати їхні сліди: виявилося, що Тома та його друзів продали на Мадагаскар, де, слід зазначити, рабство незабаром відмінили. Дік Сенд хотів віддати всі свої невеликі заощадження, аби викупити їх, але Джеймс Уелдон нічого не хотів чути. Один із його агентів уклав договір і вже 15 листопада 1877 чотири негри постукали в двері будинку Джемса Уелдона.

То були Том, Бат, Остін і Актеон. Цих славних чоловіків, яким вдалося уникнути стільки смертельних небезпек, ледь не задушили в обіймах їхні друзі.

З-поміж тих, кого «Пілігримом» закинуло на пекельне африканське узбережжя, не вистачало лише бідолашної Нен. На жаль, похилу служницю не можна було повернути до життя, втім як і Дінго. І звичайно ж, було просто неймовірно, що лише вони двоє загинули під час таких жахливих випробувань.

Зрозуміло,