Бенно Фелькнер - Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер

Гай був такий спантеличений, що аж за кілька секунд потакнув і пустив Білову руку.

— Та й шкода було б її для такої свині, як я, — сказав Біл, підострожив коня і гайнув навпростець через займанки.

Гай Джілберт довго ще не рушав з місця. Він ніяк не міг отямитися. Чи Біл Лік п’яний, чи тверезий? Навколо в долині було тихо й темно. Він пустив коня ступою, тоді звернув з дороги й почав свій об’їзд. Гол Слейтер на той час уже спав, закінчивши звіт.

Уранці ірландець на доброму коні приїхав до канцелярії, взяв запечатаного конверта і чвалом рушив у дорогу. Гол Слейтер дивився йому вслід. Він і гадки не мав, що Метьюз з одним своїм товаришем ще вдосвіта виїхали з долини. Дарма Гол Слейтер чекав на ірландця. Більше він його не бачив. Через два тижні він почав непокоїтись, але все ще сподівався, що гонець ось-ось з’явиться із загоном поліції, як він того просив у своєму листі. Та якби загін на той час і приїхав, то був би в долині вже непотрібний.

Пополудні того самого дня, коли поїхав гонець, шістнадцятеро шукачів попрощалися з Голом Слейтером. Вони вирішили спродати свої займанки за півціни Ронні, аби тільки дарма їх не кидати. Тією купівлею Ронні вернув собі вдвічі і втричі кошти, які, можливо, — але тільки можливо, — витратив на попередні займанки.

Увечері наступного дня вернувся в долину Метьюз та його помічник. А ще через годину Ронні з Боєром читали Слейтерів звіт начальству. З нього вони довідалися, що Гол Слейтер бачить їх уже наскрізь, і зрозуміли, що їм треба діяти, і то якнайшвидше.

Метьюз був задоволений платнею за свою роботу.

Ронні не міг заснути до самого ранку. Він думав і так і сяк, та все дужче переконувався, що перед тим, як усунути Гола Слейтера, треба впоратися ще з одним чоловіком, якщо вони хочуть чогось домогтися. Чи, може, з обома разом? На Метьюза можна покластися… Біл Лік і досі пив. Коли Ронні вчора підійшов до нього, той просто брутально відштовхнув його від себе.

Долина жила своїм звичайним життям. Привезли вибухівку, і не минало кількох годин, щоб хто-небудь не висадив скелі. Проте шукачі були розчаровані — мало кому окупилася та вибухівка. Багато людей повернулися до виснажливої праці з ситом і ночовками. Все-таки певний заробіток.

Гол Слейтер твердою рукою порядкував у долині. Коли траплялося якесь зловживання, він негайно давав лад, не одного лякаючи своєю запальною вдачею. Але більшість людей були задоволені ним і вважали, що саме такого чоловіка треба в долині. Першого тижня, відколи він став шерифом, в одному маленькому шинку зчинилася стрілянина. І знову через горілку. Двох чоловік застрелено й одного заколото ножем. Годі було знайти винного, кожен мав гріх за душею. Навіть господар був уже п’яний і встряв у бійку. Гол Слейтер швидко вчинив суд: відібрав у господаря концесію.

Той запротестував, почав вимагати, щоб справу розглянув суддя. Він добре знав, що розгляд тривав би кілька місяців. Гол Слейтер навіть не відповів йому. Коли другого дня господар знову почав свій торг, Гол Слейтер з Гаєм Джілбертом і Ларрі приїхали туди, вигнали його разом з кількома гістьми надвір, а намет підпалили. Позбігалися люди. Гол Слейтер незворушно стояв спиною до вогню й чекав, поки все догоріло. Тоді мовчки поїхав геть разом із своїми помічниками. Тепер хай собі господар звертається до судді у Вест-Філд. Він, Слейтер, подбає, щоб розгляд справи затягнувся аж до зими, а тоді й так у долині ніхто не лишиться.

Якось трапилася сварка серед тих, що висаджували скелі. Двоє молодиків хотіли обдурити старого, немічного шукача і вдалися навіть до кулаків. Сусіди гукнули шерифа. Приїхав Гай Джілберт. Одного напасника він просто збив з ніг конем, а другого звалив, тріснувши рукояттю револьвера. Докові була робота.

Настрій у долині був кепський: одні ходили пригноблені, інші роздратовані. Проте загалом панував спокій. Багато людей уже покинули долину назавжди, серед них і ковбой Джім із Пастором. Гол Слейтер з нетерпінням чекав на ірландця і на загін, який він викликав собі на допомогу, щоб прогнати з долини Білову ватагу.

А Біл Лік безперервно пив. Він вештався по всіх шинках, проте найбільше сидів у Доротеї. Він ніколи не впивався до безтями, хоч завжди був десь біля тієї межі. Ніколи він також не шукав сварки, був навіть ввічливий з усіма, чим не раз смішив людей. Та ніхто йому цього не показував, бо саме в такому стані в ньому відчувалась якась незрозуміла небезпека. Впившись, Біл наче витав десь між сном і дійсністю. Він заприятелював із Доком і майже щодня з ним обідав.

Того дня знову випала гарна година, але темна синява неба свідчила вже про осінь. Люди, що знали цей край і ці гори, чекали тільки, поки повернеться вітер, що вже майже тиждень дув із півдня. Тоді ставатиме чимраз холодніше, і незчуєшся, як настане зима. Вони запевняли, що гарна година протримається щонайбільше шість-вісім тижнів.

Гол Слейтер зайшов до Доротеї попоїсти. Там було небагато гостей; Біл Лік сидів коло столу і, як завжди, пив горілку з кількома шукачами та візниками. Слейтер озирнувся по залі і спитав Дока:

— Як там Бренкер?

— Спить. Я задоволений.

— Коли вже можна буде його забрати?

— Мабуть, на тому тижні, Голе.

Вони домовились перенести Бренкера в табір корктаунців, де його мала доглядати матуся Фінні. Гол Слейтер добре все обміркував: Доротеїн салон був ніби гніздо, куди зліталися всі трутні.

— Пообідай з нами, га? — сказав йому Док і глянув у той бік, де сидів Біл. — Можна було б багато чого…

— Ні, — перебив Слейтер і невдоволено похитав головою. — Він злочинець, та й годі, і в розмові я напевне з ним зчеплюся. Добре, що вже ти з ним обідаєш. Якщо в нього взагалі можна щось вивідати, то краще за тебе ніхто