Тимур Іванович Литовченко - Пустоцвiт

– Добре, сама сходжу, якщо всі ви проти мене змовилися, – похитуючись, начепила на голе тіло халатик від пеньюара й полишила каюту.

Ледь вона вийшла, як Пане-Коханку повалився на зім'яту постіль, у розпачі схопившись за голову. Найогидніше в цій ситуації те, що потрапив він у нинішнє дурне становище цілком добровільно! Сам, через власну дурість влип, повіривши словам цього базіки Розумовського! І от зараз Пане-Коханку проклинав себе за власну сліпоту.

Усе почалося з того, що Розумовський заінтригував його ідеєю захопити російський престол. Далі європейські газети заходилися пліткувати спочатку про принцесу Азовську, потім про принцесу Володимирську – спадкоємицю російського престолу, геть несправедливо позбавлену влади. Почувши про це вперше, Пане-Коханку миттю насторожився: по всьому виходило, що це й є та сама особа, та загадкова князівна Тараканова, про яку він довідався від розжалуваного українського гетьмана…

Щоправда, залишалося незрозумілим, чому вона сама себе величала аж ніяк не князівною Таракановою, а принцесою Азовською-Володимирською? Та напіврозгромленим конфедератам, які досі не оговталися від ганебного розподілу Польщі, було не до тонкощів: якщо претендентка на російський престол більш законна, ніж німкеня Катерина, отже, гріх упускати такий шанс!

Тому необхідно було діяти, причому швидко: розшукавши підходящу людину, розлючену на російські порядки, – спритного хорунжого Омеляна Пугачова, конфедерати надали у його розпорядження чималу суму грошей і наказали будь-що підняти заколот серед вільного козацтва. Що й було блискавично виконано. Тепер справа лишалася за малим: поки Її Імператорська Величність Катерина Олексіївна зосередила увагу на бунтівному південному сході, можна було безперешкодно підготувати удар із заходу… О-о-о, як хитро придумано!

Радзивілл відправився до Луї XV, намагаючись схилити того до підтримки сміливого плану конфедератів. Однак доволі швидко з'ясувалося, що нічого доброго з цієї витівки не вийде: старий французький монарх давно вже пустився на всі заставки, окрім збереження своєї чоловічої сили не турбуючись ні про що інше.

Була б жива королева Марія Аделаїда Савойська – можливо, вона б хоч якось спробувала вплинути на чоловіка – але на жаль…

Пане-Коханку намагався нагадати Луї XV про польське коріння покійної королеви. Втім, Його Величність охолонув до дружини ще за її життя, тож тепер ніякі нагадування про неї не викликали у французького монарха навіть віддаленого натяку на ностальгію.

Залишалося спертись хіба що на Османську імперію… Але Порта – це не Париж, а тому перед настільки далекою подорожжю уявлялося доцільним особисто побачитись із загадковою дочкою Єлизавети Петрівни. Заразом можна було з'ясувати, що це за дивний титул такий – принцеса Азовська-Володимирська?

Вони зустрілися у Цвейбрюккені. Радзивілл був уражений, шокований і буквально осліплений пишною красою цієї жінки. Втім, не він один: високошляхетна Єлизавета, принцеса Азовська-Володимирська викликала у чоловіків настільки палкі почуття, що закоханий наречений – князь Лімбурзький, без найменших коливань придбав для неї графство Оберштейн з усіма тельбухами. І барон Ембс, і барон Шенк також перебували під її владою…

Чи треба говорити, що загадкова російська принцеса геть зачарувала сорокалітнього Радзивілла? Пане-Коханку пошкодував навіть, що йому самому не можна купити й широким жестом кинути до ніг цієї стрункої темноволосої красуні з гордовитим профілем якесь графство або князівство. Він готовий був іти за нею у вогонь і воду… і навіть супроводжувати в заледенілий Сибір… Радзивілл незмінно вірив усім її оповідкам і уявляв себе в ролі лицаря, що супроводжує красуню-принцесу, у боротьбі за життя ділить з нею всі негоди й тяготи. Він подумки був з нею, коли вона втекла з далекого Сибіру в казково прекрасне місто – столицю вільного козачого Дону[17], де підлі найманці імператриці Катерини Олексіївни намагалися обпоїти її сильнодіючою отрутою. У Персії в шаха Жамаса[18], що найняв для неї найкращих учителів і дав прекрасну освіту. А загалом – скрізь!

Шкода, що вони не зустрілися раніше!..

Радзивілл намагався робити, що міг. Вона милостиво приймала дружню допомогу. їй допомагали багато хто: одні грошима, інші обіцянками й завіреннями. Князь Лімбурзький заприсягнувся власним коштом озброїти потужну армію, що мала стати в авангарді сил союзників, готових ударити по Російській імперії. Радзивілл запропонував спертися на Османську імперію. Діяти треба без зволікань!

Їхні шляхи знов зійшлися у Венеції. 16 травня один з тамтешніх кораблів готувався відплисти прямо в Порту. Погода зіпсувалася. Капітан судна попередив, що плисти зараз не варто. Але Кароль не звертав найменшої уваги на попередження досвідченого мореплавця. Він рвався в поїздку, тому що його жінка-мрія також погодилася їхати.

Пане-Коханку боготворив її, вважав неприступною, мріяв про неї днями й ночами. Перебуваючи у Цвейбрюккені, князь помітив, що високошляхетна принцеса Азовська-Володимирська виявляє цікавість до його особи. Природно, він списав усе на свою чоловічу чарівливість: адже знамениті на всю Європу вогненно-руді вуса Радзивілла звели з глузду сотні шляхетних панянок – от і ця неземна принцеса втратила розум…

Втім, присутність князя Лімбурзького (який був офіційним нареченим Єлизавети) заважала закоханим злитися в скаженому екстазі. Інша річ на кораблі: під час плавання відкритим морем зайнятися однаково нема чим.

Але тут, у Венеції стався перший конфуз: високошляхетна принцеса Азовська-Володимирська прибула на місце зустрічі… з однією-єдиною служницею – Фантиною! На запитання:

– А де інші? Можливо, на кораблі? – князь почув цілком розумну відповідь:

– Не варто привертати увагу пишним почтом, це небезпечно, у Порту ми прибудемо інкогніто, тому вистачить з мене й однієї служниці.

Безсумнівно, все це цілком розумно, однак де ж кухар, медик і лакеї?! Де кошики з провізією й вином?! Розраховуючи на свиту принцеси (як було домовлено ще у Цвейбрюккені), Радзивілл не взяв із собою навіть слугу. Але на той момент він був просто